Київський живописець Роман Решетов належить до тієї когорти митців, чия творчість повністю присвячена єдиній темі – пейзажу. Все своє життя митець створює український пейзаж згідно із власними уявленнями про світ та його цінності, відтворюючи в мистецтві те, що вважає найголовнішим, базовим в свідомості людини.
Людство за всіх часів вважало природу книгою мудрості, яка здатна навчати та виховувати, дарувати емоції та надихати, лікувати та відновлювати. Великий Леонардо да Вінчі писав: «Природа так про все подбала, що всюди ти знаходиш чому навчитися». І саме пейзаж, створений художником, є тим інструментом, який спроможний допомогти людині прочитати цю книгу, оволодіти безцінним скарбом, який був закладений від самого початку світу Творцем.
Романтичні пейзажі Романа Решетова підкорюють епічністю та величністю, їхній сакральний зміст завуальований маревом світанку або вечірньої зорі. Просторові, практично безмежні сюжети завжди побудовані на співіснуванні неба і землі – незмінних констант в свідомості людини. «Ті, хто поверхнево сприймають природу, легко губляться в безмежному «Все», та ті, хто глибинно сприймає її чудеса, постійно навертаються до Бога», – так писав шведський науковець, ентомолог Карл де Геєр. Константа пейзажу – як данина Всевишньому: чи не в цьому полягає найвища місія митця на землі? Чи не цьому служінню він має бути повністю відданим?
Пейзажі Романа Решетова позбавлені деталей та стихійних станів, які здатні перетворити картину на «пейзаж-катастрофу» – із полотна в полотно переходять рівні спокійні водні поверхні, контури дерев та вільні площини землі – луки, галявини, шляхи. І тільки зверху, як око Всевіту, який уважно спостерігає за життям на землі, Сонце чи Луна, які, освітлюючи простір, надають йому містичної складової. Хіба що іноді зустрічається в роботах несподіваний «бунт» небесних жителів – грандіозних хмарин, які, входячи в протиріччя із статикою землі, неначе провокують її та попереджають про те, що спокій – стан умовний і мінливий. Семантика творів Романа Решетова зрозуміла і традиційна, саме на таких складових і побудований традиційний український пейзаж. Пейзажі митця мають складну колористичну гаму із надзвичайно широкою амплітудою – від контрастних до ніжно-пастельних, майже абстрактних живописних рішень. «Я багато спостерігав, дивився, переосмислював все, що було цікавим та вартим уваги. А також багато експериментував перш, ніж вийшов на той шлях, на якому зараз перебуваю. Класичне мистецтво допомогло мені стати тим, ким я є сьогодні. Але все плине, все змінюється і, цілком вирогідно, що вже завтра я стану іншим», – розповів автор.
Для Романа Решетова місцями натхнення стала живописна річка Сула та Полтавщина. Автор підкреслює особливу прив’язаність саме до ріки – нехай і невеликої, але надзвичайно енергетичної. Кожен рік, періодично і незмінно митець відправляється в ці місцини із тим, щоб набратися сили, настрою, вдихнути повітря «на повні груди» та відпочити від міської метушні. Споглядання та співіснування із природою стали тим життєдайним камертоном, який дозволяє митцю розгортати грандіозні за розмірами та задумом пейзажі вже потім, в тиші столичної майстерні. Митець розповідає, що вкрай рідко працює на пленері. І питання не в тому, що чисто ситуативно це зробити складно (митець полюбляє найвіддаленіші, безлюдні місцини). Найголовніше, що саме в майстерні вдається абстрагуватися від нашарувань безпосереднього оточення і відтворити ті емоції та асоціації, які виникли в конкретному місці і в конкретний час. «Навіть найменша насолода, яка дарується нам природою – це таємниця, недосяжна для розуму», – так писав знаменитий французький філософ, мораліст та письменник Люк де Вовенарг. І глядачу, який опиниться перед полотнами в тиші виставкових залів варто побажати тільки одне – зануритися в глибини живописних творів, спробувати відчути пейзажі на інтуїтивному рівні і розчинитися в тиші та спокої розумних за змістом та надзвичайних за пластикою українських пейзажів Романа Решетова.