Я навмисне певний час не коментував питання включення до складу української делегації у Тристоронній контактній групі (ТКГ) щодо Донбасу журналістів Дениса Казанського та Сергія Гармаша, юриста і голову Міжнародної громадської організації «Луганське земляцтво» Вадима Гораня та відомого лікаря Костянтина Лібстера. Оскільки мені було цікаво спостерігати за реакцією Кремля на цей неординарний крок української влади.
Цілком прогнозовано, що «російська сторона» дипломатично промовчала, хоча на мою думку, і була дещо збентежена, натомість її «вірні васали» з невизнаних "ДНР та ЛНР" разом з проросійською п'ятою колоною в Україні зчинили галас та всіляко демонструвала своє невдоволення. І тут для мене немає нічого дивного, оскільки це є традиційним методом Росії: робити всю брудну роботу чужими руками, залишаючись при цьому в усьому білому. Чесно кажучи мене ця реакція Кремля (так саме Кремля. Ми ж всі розуміємо, що без його наказу всі вищеперераховані сили і кроку б не ступили) задовольняє, оскільки все, що не подабається йому є сигналом того, що українська влада чинить правильно.
Тепер спробуймо поглянути на цю подію через призму «зрада — перемога». Хоча особисто я проти «чорно-білого» підходу до розв'язання будь-якої проблеми. Тому вважаю, що Київ зробив правильний тактичний хід: зруйнував п'ятирічну монополію на представництва ОРДЛО у ТКГ виключно бойовиками. Тепер це робитимуть достатньо авторитетні та шановані люди, які змушені були покинути ці території з початком російської агресії, наразі проживають на підконтрольній Україні території. На мою думку, вони мають набагато більше моральне право брати участь у консультаціях, ніж проросійські бойовики. І вони мають свою візію щодо майбутнього ОРДЛО. Також мене тішить той момент, що українська влада, прислухавшись до думки представників українського громадянського суспільства, остаточно відмовилась від ідеї створення консультаційної ради. Так, це ще не «перемога», але і «зрадою» це дуже важко назвати!!!