Творчі пошуки київського живописця Віталія Призанта багатогранні. Так, окрім живопису, яким він почав займатися мало не з дитинства, виростаючи у родині відомого художника Лева Призанта, із часом з’явилося захопленням графікою та аквареллю. І хоча роки навчання у Київському художньому інституті пройшли на факультеті графіки (майстерня Андрія Чебикіна), дуже багато було винесено із уроків Анатолія Лимарєва, який був для молодого тоді митця не тільки учителем, але й другом. Власне, Віталій належить до тієї когорти митців, які завжди неначе мимоволі, однак дуже уважно сприймають своїх вчителів та наставників. Та й вчитися було в кого. Сьогодні митець із щирістю згадує про Олега Животкова та Зою Лерман, у яких він навчався ще у РХСШ.
Сьогодні твори Віталія Призанта знають поціновувачі багатьох країн. Так, саме у Празі його твори окреслили «асоціативними», хоча справжні твори мистецтва завжди мають претендувати на асоціативність. Адже загальновідоме тлумачення про необхідність домислення і доопрацювання побаченного поки що ніхто не відміняв.
«Епоси» Віталія Призанта можна сприймати по різному. Просторові пейзажі несуть в собі своєрідну, майже «епосну» сутність та характер завдяки особливій емоції, флюїду, який незримо розчинений у просторі і повітрі твору. Здається, що із великого простору із водою та хвилями на полотні вирине через мить якийсь майже фантастичний корабель морських корсарів. А в просторі степу приховані озброєні яничари. Навіть у пейзажах із старовинними замками, які автор мав нагоду писати на пленерах, за старовинними гратами, здається, причаївся чийсь пильний, настрожений погляд.
Епосність, на мою думку прихована навіть у досить спокійних та нейтральних за настроями живописах «ню». Можна сперечатися, але... Оголені жінки на полотнах Віталія Призанта не виглядають звичайними, загибленими у себе натурницями, іноді самозакоханими, іноді звабливо-примхливими. Натурниці Віталія Призанта – це бранки або полонянки, які привернули увагу граціозністю своїх форм та приреченістю своєї суті. «Коли я створюю «ню», завжди фантазую. Можна сміливо говорити, що жінки на моїх полотнах виникли спершу у моїй уяві та думках. Отже – це не просто реальна натура, а образ. Одного разу вловлений імпульс, який вдалося зберегти, здатен надихати багато років по тому».
По різному можна сприймати і медитативний настрій творів Віталія Призанта. Його надзвичайно тонкі у кольорових відношеннях живописи та акварелі майже містично впливають на стан та настрій глядача. І якщо він здатен побачити, то відірватися від простору твору буде не просто. Але краще зануритися у нього і розчинитися. Містерія буде незрозумілою, однак цілком реальною і, як на мене, заспокійливою. У Віталія Призанта немає поспіху і того «нерву», який часто-густо сприймається за чисту монету недосвідченим оком. У картинах Віталія Призанта одвічний спокій і зосережденість, виваженість і особлива, призантівська пластика об’єкту зображення, і, безумовно асоціативність.