Творчий шлях київської художниці Тетяни Красної – це тонка, делікатна і дуже відверта розповідь про внутрішній світ миткині, оповитий бажанням наповнити простір гармонією та красою.Живописи незмінно привертають увагу надзвичайно уважним і трепетним ставленням до того, що оточує Тетяну у повсякденні, зворушує, надихає і змушує братися за пензлі.
Тетяна Красна – добре відома у мистецьких колах, тим більше, що народилася у творчій родині, а батько – Іван Красний був викладачем Київського художнього інститута (тепер Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Втім, не стільки приклад батьків, скільки мистецьке оточення вплинуло на її вибір і бажання стати художницею. Тетяна Красна згадує ті часи із теплотою і ностальгією, любить пригадувати, що їй ніхто не заважав творчо розвиватися, а середовище було напрочуд позитивним і креативним. Можливо, художниці вдалося пронести той врівноважений і спостережницький стан крізь роки і дотепер відворювати його у картинах, в кожній з яких – розповідь, спокій та вільна, позитивна і трохи втаємничена, не до кінця зрозуміла сторонньому погляду, емоція.
Тетяна Красна – досвідчений і майстерний пленерист. Мабуть сьогодні немає такого куточка України, куди б не занесли її творчі мандри. Художниця напрочуд відповідально ставиться до цього напрямку у творчості і вважає його незмінною складовою розвитку митця, яка дарує можливість відшліфовувати майстерність, спонукає до творчого пошуку. Пленер для Тетяни Красної – це, також, щаслива нагода спілкування із колегами, обміну досвідом та враженнями.
Материнство – тема, постійно присутня у творчості художниці. Діти та онуки стали незмінними героями її портретів та жанрових сцен. Власне, життя художниці-матері так і минає – в оточенні малюків та в турботах про їхні численні потреби. А ще із олівцем та пензлем в руках перед мольбертом. І це не просто не заважає, а швидше допомагає мисткині. Саме так діти привчаються до прекрасного і, ввібравши в себе достатню кількість творчих флюїдів, одного дня і самі беруться малювати. Тетяна Красна завжди із радістю показує малюнки онуків і вважає дитячу творчість напрочуд щирою і відвертою, такою, якої сьогодні пошукати серед дорослих професіоналів. Адже щирість та закоханість у тему чи сюжет є, на її думку, головними складовими творчого процесу.
Художниця переконана, що художник має створювати твори мистецтва тільки за умови стовідсоткової впевненості, самовідданості, а ще любові. «Малюю тільки те, що дуже люблю. Що глибоко відчула, що тьохнуло десь у серці, зачепило. І це дуже складні творчі моменти, про які складно розповісти. Наприклад, як вам пояснити мій стан захопленості чимось чи кимось? І як ви зрозумієте мене, коли я скажу, що побачила не очима?»
Ми ще довго розмовляємо із Тетяною Красною про її творчість і художниця намагається пояснювати складно, відкриває численні складові процесу віднайдення і відтворення. Як, наприклад, що саме зачепило її у низці сільських жанрових сцен із усім різноманіттям свят та буденності. Для Тетяни Красної – це не просто яскраві сюжети. Це – своєрідна ода життю звичайної людини. Вона намагається зазирнути у глибинну сутність здавалося б тривіальних, а для декого і маргінальних заходів. Втім, через низку деталей, які не розгледіти на перший погляд, крізь вервечку образів та декоративного антуражу починаєш розуміти, що перед тобою не просто окрема історія із життя села, а ціла книга з історії України з її культурою, звичками, традиціями та величезним базовим підгруням, який ще піднімати й піднімати, і який для стороннього погляду, навряд чи буде зрозумілим відразу.