Віктор Міняйло належить до тих митців, яких називають самородками. Митець малює картини, залишаючись у процесі створення «сам на сам». І так було від початку з дитинства. Малювання захоплювало, але далі власної ініціативи справа не просувалася. Вільний, невтомний мандрівник самотужки торував живописний шлях – відвідував виставки, дивився альбоми і малював те, що вважав гідним втілення. «Ось так і ширяю над океаном усе життя. Все шукаю парадоксальні видіння і втілюю їх візуально, без назви, без ідеї – просто даю життя тому, чого раніше не існувало. Це втішає і є найвищою насолодою», – говорить про себе Віктор.
Історія відкриття творчості художника напрочуд цікава і сама по собі варта уваги. Якось ініціативна група компанії Infopulse вирішила провести благодійний аукціон на підтримку бійців АТО і спробувала долучити до цієї справи власний потенціал. У процесі підготовки з’ясувалося, що один із працівників компанії, Віктор Міняйло, електрик за фахом, давно і натхненно займається живописом. Його картини вразили не тільки співробітників, але досить швидко віднайшли нових власників. Сьогодні вони прикрашають стіни головного офісу Infopulse і придбати їх може кожен охочий.
У творчому арсеналі Віктора Міняйла більше 300 живописних робіт. За кожною – власна історія. Художник супроводжує твори короткими описами про те, коли і за яких обставин виник задум картини. «Лише з уяви. Перед очима нічого не було. Вибачайте. Це як звідкись виникли рядочки вірша або мелодії. Не знаєш повністю ні вірша, ні пісні, але рядки гарні і мелодія до душі», – такими словами супроводжується робота «Натюрморт». Інтуїтивний шлях, яким рухається митець, його спонтанність та відстороненість від соціуму – всі ці риси окреслюють складну, непересічну особистість, далеку від мистецьких подій та осередків. Віктор усвідомлює це і тільки усміхається: «Я вільний навіть від успіху».
Віктор Міняйло ніколи спеціально не вчився малювання. Не було в його біографії навіть дитячої художньої студії. Хоча він дружив із деякими художниками і міг легко скопіювати їхні «штудії». Саме копіювання сприяло формуванню смаку та допомагало оволодіти майстерністю, виробити власне розуміння мистецтва.
У роботах Віктора Міняйла спостерігається постійне балансування від техніки до техніки, від прийому до прийому. Сприйняття кольору – ситуативне і побудоване на інтуїції та настрої. Зовнішня естетика митця – харизматична і сповнена привнесених вражень від улюблених видатних іспанців Пабло Пікассо, Хуана Гріса, Хуана Міро, українського книжкового графіка Владислава Єрка. Внутрішня естетика– повністю співзвучна його світогляду та стилю життя. Митець не оминув у творчості предметності та образності, він в постійному пошуку ідеальних форм та пропорцій, постійно видозмінює та маневрує своїми героями, які іноді переходять із полотна в полотно, як, наприклад, той же чайник, якому митець відводить «головну роль» та щедро декорує.
Віктор Міняйло ніколи не робить повторів, украй рідко створює роботи на замовлення і усвідомлює, що він все ще в пошуках досконалості та довершеності. Мріє, що скоро прийде такий час, коли він зможе повністю віддатися захопленню. «Безідейний формалізм? Ну то й що? Хіба це принципово?»
Дійсно, для такого мрійника, яким постає перед нами Віктор Міняйло, головне зосередилося зовсім в іншому: в тих незначних на перший погляд, але вкрай важливих деталях та фрагментах, які наповнюють його персону гумором та світлом, допомагають створювати власний дім-оселю, персональні міста і країни: «З вечора залишились незасохлі олійні фарби. Вранці, після кави – теплий, літній, сонячний ранок. Згадав фрагменти з документального фільму «Нью-Йорк вранці». Те, що на картині – дуже близько за настроєм до тих кадрів. Друзям пояснював жартома, що це вид із вікна моєї нью-йоркської квартири».