Днями я, Снєгирьов Д., як співголова ГІ "Права Справа", звернувся до голови ЦВК із заявою щодо наявності порушень чинного законодавства з боку осіб, обраних народними депутатами України у 2019р.
Мені, як вимушеному переселенцю з Луганщини відомо, що ще у 2010 році Ткаченко Максим Миколайович був обраний депутатом Жовтневої районної ради у м. Луганську, Шахов Сергій Володимирович був обраний депутатом до Стахановської міської ради, а Горбенко Руслан Олександрович – до Луганської міської ради.
Показово, що наразі ці політичні діячі за сумісництвом виконують обов’язки депутатів Верховної Ради.
Утім, варто звернути увагу на положення ч. 1 ст. 49 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", де чітко вказано, що повноваження депутата ради починаються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання.
Загальновідомо, що місцеві вибори на окупованій Луганщині так і не відбулися, а в чинному законодавстві так і не була врегульована ситуація про припинення повноважень обраного раніше складу цих місцевих рад. Тобто, юридично Ткаченко М.М., Шахов С.В., Горбенко Р.О. досі не втратили представницькі мандати в органах місцевого самоврядування.
Наразі, Ткаченко М.М., Шахов С.В., Горбенко Р.О. у 2019 році були обрані народними депутатами до Верховної Ради України, але в порушення вимог ст. 3 Закону України "Про статус народного депутата України", оскільки досі мають інший представницький мандат.
Якщо ж подивитися офіційну біографію народних депутатів Ткаченка М.М., Шахова С.В., Горбенка Р.О. на сайті Верховної Ради України, то, звісно, ніде не позначено, що ці народні депутати мають ще не припинені належним чином повноваження депутатів місцевих рад тимчасово окупованої території України на Луганщині. Але це не означає, що така ситуація правової невизначеності, яка була не усунена державою протягом більш ніж 6-ти років, виправдовує порушення вимог щодо сумісництва.
Ст. 19 ч.2 Конституції України чітко встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому виникає питання, чому Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи досі жодним чином не відреагував на таку ситуацію, чому не прийняті заходи, щоб усунути правову колізію? Вважаю, таке "замовчування" проблеми з боку Верховної Ради України протиправною бездіяльністю, за що високопосадовці мають понести юридичну і політичну відповідальність перед українським народом.
На підставі наведеного і керуючись ст. 40 Конституції України, ст. 18-20 Закону України "Про звернення громадян", ст. 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", прошу ЦВК надати мені письмову відповідь про те, чи подавали Ткаченко Максим Миколайович, який від Партії Регіонів був обраний депутатом Жовтневої районної ради у м. Луганську у 2010р., Шахов Сергій Володимирович, який був обраний депутатом до Стахановської міської ради у 2010р., Горбенко Руслан Олександрович, який від Партії Регіонів був обраний депутатом до Луганської міської ради у 2010р., заяви про відмову від повноважень депутатів місцевих рад при обранні у 2019р. народними депутатами України у Верховну Раду України.
Крім того, у своїй заяві я прошу надати мені копії таких заяв якщо вони наявні. Варто зауважити, що такі заяви відносяться до публічної інформації, оскільки подані вказаними особами на підтвердження виконання своїх обов’язків і для законного набуття статусу народного депутату України.
Примітно, що позбавлення народних депутатів України їх повноважень за порушення вимог щодо сумісництва для судової практики України вже давно не є дивиною.
Так, наприклад, згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2013р. у справі П/800/142/13 були з таких підстав достроково припинені повноваження народного депутата України за позовом голови Верховної Ради України Рибака В.В. І це непоодинокий випадок.
Отже, є привід ініціювати стратегічну судову справу для вирішення відповідного правового спору, щоб домогтися поваги народних депутатів та Верховної Ради України не тільки до закону, але й до простих виборців.