З цього часу ринок було повністю монополізовано, ціна на сірчану кислоту виросла вдвічі, а національні виробники продовжують демонструвати жахливі фінансові результати. Це ставить просте питання – куди ж ідуть сотні мільйонів гривен щороку?
На сьогодні схема видається досить простою. Є єдині в Україні виробники сірчаної кислоти - Сумихімпро, Східний ГЗК, які мали б збільшити дохід від її продажу при зростанні ціни вдвічі та показати хоча б мінімальне покращення фінансових показників. Нажаль, підприємства, що мають публікувати свою звітність, приховують її саме цього року, коли промисловці почали задавати все більше питань щодо ефективності введених квот. Однак чистий збиток Східного ГЗК в 2019 році склав 680 млн. грн. (Замість 389 млн. грн. прибутку в 2018 році). Аналогічна ситуація у ДП «Сумихімпром» - в 2019 році збиток склав 11 млн грн. Натомість, компанії-посередники – ТОВ «Торгсервіс» та ТОВ «Хімвектор», а також імпортери сірчаної кислоти з Білорусі (ТОВ «Хімекс» та ТОВ «Захід») ймовірно знімають вершки з цієї афери.
Виходячи з того, що саме фінансові звіти є доказом того, що введення квот себе не виправдало, а, навпаки, перетворилось у корупційну схему, яку покриває Міністерство економіки, я направив депутатський запит на адресу Міністра економіки Ігоря Петрашко з вимогою надати детальну інформацію про вплив введених квот на фінансові результати виробників сірчаної кислоти, розрахунки додаткових доходів, які отримали компанії-посередники, а також дані про собівартість виробництва.
Маю надію, що міністерство так само, як і промисловці, дійсно зацікавлене у захисті національних виробників, як виробників сірчаної кислоти, так і промисловців-споживачів, а не покриває чергову корупційну схему. До речі, сам заступник генерального директора держпідприємства уже в міжнародному розшуку.