Причина у досі чинному Договорі, за яким Азовське море і Керченська протока є внутрішніми водами України та Росії.
20 жовтня президент Володимир Зеленський в ході виступу з щорічним посланням до Верховної Ради заявив, що Україна починає будівництво двох військово-морських баз для захисту Чорноморського регіону. «Ми починаємо будувати дві державні українські військово-морські бази для захисту Чорноморського регіону … Ми будуємо українське військо, яке зможе захистити Україну на суші, у воді, в повітрі та кіберпросторі. Щоб більше ні в кого не виникало навіть думки посягнути на наш суверенітет, на нашу територіальну цілісність або відібрати у України частину території без єдиного пострілу. Цього не буде ніколи», – сказав Зеленський.
Я позитивно оцінюю заяву президента у щорічному посланні депутатам про будівництво двох військово-морських баз для захисту Чорноморського регіону. Варто зазначити, що сьогодні існує фактично лише одна база в Одесі, що виконує усе навантаження з функціонування військово-морського флоту України.
Нагадаю, що Велика Британія готова виділити кошти на будівництво нових баз ВМС і розбудову інфраструктури військово-морського флоту за програмою військово-політичного співробітництва з Україною. Документ передбачає, що Велика Британія допоможе переоснастити Військово-Морські Сили України сучасними ракетними катерами, які сумісні зі стандартами НАТО і будуть здатні закрити потребу в кораблях такого класу в Чорному та Азовському морях. Для фінансування цих робіт уряд Великої Британії надасть позику на десять років на суму до 1,25 млрд британських фунтів. Кошти також підуть на будівництво портової інфраструктури для базування кораблів в Очакові.
Крім того, до 2022 року має завершитися будівництво військово-морської бази «Схід» ВМС України у Бердянську. Її основне завдання – захист українських портів і торгівля на Азовському морі.
Водночас переконаний, що перш ніж будувати нові військово-морські бази, Київ повинен вирішити проблему територіальної цілісності України й захисту економічних інтересів в акваторіях цих морів. Примітно, що між Україною та Російською Федерацією досі чинний Договір, за яким Азовське море є внутрішніми водами обидвох держав.
Договір між РФ і Україною від 24 грудня 2003 року досі чинний. Тобто, сьогодні без згоди однієї зі сторін – у даному випадку Російської Федерації, – жодне військове судно третіх країн, передусім країн-членів НАТО, не має права проплисти Керченською протокою і зайти в українські порти Маріуполь і Бердянськ. Невирішеність цього питання, фактично «зв’язує руки» нам і нашим стратегічним партнерам у справі підтримки національного суверенітету. На жаль, за часів президента Петра Порошенка, наша влада не наважилася вирішити цю проблему й денонсувати цей. Саме тому російські військові, прикордонники почувають себе в акваторії і територіальних водах України, наче вдома. Вони блокують роботу двох стратегічних підприємств – портів Маріуполь і Бердянськ. Завантаженість портів знижується, а держбюджет недоотримує валютних надходжень. Цю недолугу ситуацію треба виправляти хоча б на сьомому році війни.
Ще більше запитань викликає договір між Україною та РФ про квотування вилову риби в Азовському морі 1993 року. На сьомому році війни ми продовжуємо ділити азовського бичка з росіянами. Досі відсутній розподіл Азовського моря – ми не знаємо, де проходить лінія демаркації і де виключно економічні зони України, а де Росії. Є лише умовна лінія прибережної зони.
Договір про квотування вилову риби розглядають Азовське море, як внутрішню водойму. Російська сторона може зайти у будь-яку його точку. Тобто, без вирішення політичної частини цього питання, анонсоване президентом Зеленським будівництво двох військово-морських баз, перетвориться виключно на політичні гасла. Адже з одного боку, Київ афішує розширення військово-стратегічного партнерства з країнами Заходу, в першу чергу з країнами НАТО, говорить про будівництво т.зв. «москітного флоту» і двох баз ВМС, а з іншого – фактично заграє з країною-окупантом. І дозволяє Росії паралізувати будь-яке військово-стратегічне співробітництво в аспекті додаткових преференцій чи гарантій державного суверенітету у вигляді наявності військово-морських суден третіх країн безпосередньо в українських портах чи в акваторії обидвох морів.
Важливо розглядати розбудову військово-морського флоту України виключно в аспекті забезпечення вільного судноплавства одночасно Чорного й Азовського морів. І подавати це в аспекті деокупації незаконно анексованого Криму.