Однак у розмаїтті політичних подій дев’яностих років минулого сторіччя ця подія залишилася призабутою, і зараз варто звернути на неї увагу.
24 жовтня 1990 року Верховна рада УРСР скасувала шосту статтю конституції, яка закріплювала всю владу в Україні за комуністичною партією. Причому навіть не за комуністичною партією України, а саме за комуністичною партією Радянського Союзу. У шостій статті стверджувалось: «Керівною і спямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу».
Ця стаття була важливою новацію останньої радянської, так званої «брежнєвської» конституції. Загалом ця конституція повторювала попередню, «сталінську» конституцію СРСР. Однак навіть у цій конституції більшовики не пішли на встановлення офіційної монополії влади комуністичної партії. І в цьому немає нічого дивного. Адже тоді, коли ухвалювали «сталінську» конституцію, Радянський Союз ще позиціонувався саме як країна Рад. Під гаслом встановлення радянської влади більшовики здійснили переворот у жовтні 1917року, а потім розпустили установчі збори, які мали повернути країну до парламентської форми правління.
А у часи Леоніда Брежнєва вже не потрібно було дотримуватися старої міфології. Не було жодних сумнівів у тому, що владою в СРСР є не Ради, а комуністична верхівка. І це було зафіксовано в конституції. І от що цікаво – аналогічну статтю запровадили також у нових конституціях радянських республік. І це було ще одним важливим кроком до позбавлення їх навіть фіктивного суверенітету. Адже союзні республіки і надалі вважалися формально незалежними державами, які мали право на вільний вихід із Радянського Союзу, але владою у всіх республіках, згідно із конституцією, була комуністична партія, одна на всіх.
Скасування шостої статті стало однією з головних вимог демократичної опозиції після обрання з’їзду народних депутатів СРСР. Про це говорив з трибуни депутатського з’їзду академік Андрій Сахаров, на цьому наполягали й інші депутати демократичного табору. І, як не дивно, їхні вимоги на той момент збігалися з інтересами генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Горбачов відчував серйозний опір своїм діям з боку консервативної більшості партійного апарату. І розумів, що цей партійний апарат може у будь-який момент усунути його з посади, як це сталося, скажімо, з Микитою Хрущовим у 1964 році. А всі інші посади, який на той момент обіймав Горбачов – насамперед посада голови Верховної ради СРСР – були б нічого не варті, якби він позбувся місця генерального секретаря.
А от після скасування шостої статті і після обрання президентом Радянського Союзу Михайло Горбачов міг вже більше партійних функціонерів не боятись. Щоправда для його влади виникли інші загрози, але це вже історія не про шосту статтю.
Звичайно, українські комуністи, які були найконсервативнішою частиною партапарату й складали більшість у Верховній раді УРСР, зовсім не прагнули скасувати 6-у статтю у республіканській конституції. Однак після того, як це відбулося на рівні конституції СРСР, їм нічого не залишалося, як виконати волю московського керівництва. І шоста стаття зникла з конституції УРСР, як вона перед тим зникла з конституції СРСР.
Однак для України, як не дивно, це мало навіть більш вагомі наслідки, ніж для усього Радянського Союзу. Тому що цього дня КПРС перестала бути вище за владу в Україні. Влада знову перейшла до обраного населенням парламенту. І коли цей парламент менш ніж за рік проголосить державну незалежність України, це рішення вже не потрібно буде узгоджувати на пленумі ЦК КПУ. Більше того, наступного дня після ухвалення Акту про незалежність комуністичну партію України буде заборонено.