Розмови про те, що вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу вмерла, не відповідають дійсності. За оцінками спеціалістів, щорічний видобуток вугілля на території окупованих районів Донбасу– 12-13 мільйонів тонн.
Більшість вугілля під маркою російського експортується на територію України. Його використовують в металургії та на теплових електростанціях. На жаль, за 7 років війни українська влада не перевела ТЕС на газове вугілля, яке видобувається на контрольованих територіях.
В цих галузях, за оцінками окупантів, на вугледобувних підприємствах працюють близько 35 тис. осіб, питання про закриття шахт не стоїть апріорі. Вони дають роботу місцевим мешканцям. Коли території Донбасу будуть звільнені, то антрацитове вугілля використовуватимуть як і раніше. Але варто зазначити, що собівартість видобутку антрациту значно дорожча, за газове вугілля на контрольованих територіях.
Теза про збитковість вугільних шахт Донбасу – це міф. Ситуацію створювали штучно, щоб отримувати гроші з українського бюджету та розкрадати їх. Дотації сягали від 5-10 млрд гривень. Виробничий цикл ніхто не модернізував.
У 90-ті роки підприємства Донбасу скуповували росіяни, а залишки між собою ділили проросійські бандити. Заводи та шахти розпилювалися, а місцевому населенню розповідали, що в усьому винна держава Україна.
Наразі на окупованих територіях Луганської області йде перерозподіл фінансових потоків. Триває боротьба між так званим луганським та донецьким кланом. З луганської сторони – Леонід Пасічник, а з Донецької – так званий «міністр МВС ЛНР» Ігор Корнет. Боротьба проти повзучої анексії луганських шахт донецьким кланом йде з часів незалежності України. Але наразі ситуація загострилася. Йдеться про фізичне усунення підприємців, що підконтрольні, чи Пасічнику, чи Корнету. Від фінансового протистояння ситуація заглибилася до кримінальних розборок.
Виникає питання- чи є альтернатива антрацитовому вугіллю з окупованих районів Донбасу?
Так, існує. По-перше, переведення ТЕС на газове вугілля. Але шахти на західній Україні та на західному Донбасі штучно роблять банкрутами. Луганська ТЕС, що розташована на контрольованій території, отримує антрацит з Росії. Представники ДТЕКу виправдовують це замкнутим виробничим циклом, мовляв, ті копалини, розташовані на території РФ, належать їм.
Загалом ми є заручниками ситуації, коли РФ раз у раз вводить економічну блокаду і Луганська ТЕС змушена переходити на газ та збільшувати вартість електроенергії для населення. В цей самий час в 100 км від тієї ж Луганської ТЕС знаходяться шахти, які видобувають газове вугілля. Суто з економічної точки зору варто було перевести цю електростанцію на вугілля групи Г. Переведення Луганської ТЕС на це вугілля створило б нові робочі місця, забезпечило збут вугілля і встановило економічну стабільність в регіоні. На жаль, цього не відбувається.
Якщо ми модернізуємо шахти, то закладемо фундамент розвитку та успішної діяльності української металургії. Знімемо російський енергетичний зашморг, який висить тягарем на нашій економіці. За офіційними даними, до левову частку антрацитового вугілля ми закупаємо в Росії, яка окупувала Донбас. Гроші на це беремо з валютних надходжень, що потрібні для розвитку мирних територій. За час окупації з окупованих територій Луганської і Донецької областей до РФ було вивезено майже 68 млн. тон вугілля різних марок вартістю орієнтовно 4,7 млрд. доларів США. Таку інформацію оприлюднили у Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. А могли використати ці гроші для розбудови нашої економіки.
Наприклад, розвивати атомну енергетику, На жаль у нас відсоток атомної енергетики дивним чином зменшується шляхом відсотку електроенергії, які дають підприємства, що належать ДТЕК. Мали би відбуватися протилежні речі.
Плюс виробництво відновлювальної енергії – сонячної, вітряної. До того ж в Європі чи не вперше виробництво відновлюваної енергії перевищило ефективність підприємств, що займаються невідновлюваною. В Європі всі ці процеси зрозумілі й вони консервують шахти, а ми стаємо заручниками фінансових оборудок держави агресора та умов одного монополіста.
Треба виходити з самого початку: демонополізувати цю галузь. Не може одна людина диктувати умови цілій країні.
Окрім цього викликає скепсис думка, що Росія спокійно піде з окупованих нею територій Донбасу. Вона щорічно вкладає в промисловість до 2 мільярдів доларів. Побудували 5 водовідливних комплексів залучивши спеціалістів з Ростовської області. Сподіватися, що вони віддадуть нам все це просто тому, що зміниться російська влада – дурість. Політика РФ не зміниться від того, чи є при владі Володимир Путін, чи його нема. Той же Олексій Навальний досить неоднозначно висловлюється щодо окупації Криму. Це свідчить про те, що так звана російська опозиція не збирається віддавати Україні території.
Для них саме питання існування незалежної та розвиненої держави Україна вже як червона ганчірка для бика.
Не треба жити в ілюзіях, що з відходом Путіна від справ наші території повернуть.