Днями Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) оприлюднив дані свіжого всеукраїнського опитування громадської думки.
Як свідчать його результати, за Зеленського проголосували б лише 13,4 відсотка всіх опитаних. Серед тих, хто визначився з вибором, ця цифра трохи більша — 19,8%. На другому місці рейтингу — Петро Порошенко, якого підтримали б 10,6% серед усіх респондентів і 15,7% серед тих, хто визначився з вибором. З більшим відривом від двійки лідерів ідуть Юлія Тимошенко (8% і 11,8%, відповідно), Юрій Бойко (7,4% і 11%), Ігор Смешко (6% і 8,9%) та Віктор Медведчук (5% і 7,5%).
Щодо виборів до Верховної Ради, то несподівано на перше місце вирвалася «Опозиційна платформа — За життя!».
До речі, кум Путіна Віктор Медведчук, згідно з результатами опитування, має на Донбасі аж 20,2 відсотка симпатій виборців (і 32,7% серед тих, хто визначився), випередивши навіть Юрія Бойка, в якого лише 11,5% і 18,5%, відповідно.
Проте, я не радив би робити з того трагедії. Оскільки це базовий регіон для рейтингу проросійських партій і його показники «розчиняться» у загальноукраїнських цифрах. Як луганчанин можу сказати, що це передбачуваний момент і мене він зовсім не здивував.
Якщо на момент приходу до влади Зеленському вдалося мобілізувати цей електорат, то невиконання обіцянок щодо припинення вогню, ухвала закону про землю, мовна новація — власне, все те, на чому спекулюють політичні опоненти з ОПЗЖ, і дало відтік певної частини виборців. Та й узагалі, ніяких висновків із 2014 року не було зроблено, й ті регіони фактично віддали на поталу ОПЗЖ і всім тим силам, які називаються проросійськими.
Причини стрімкого втрачання президентом та його «слугами» того величезного кредиту довіри, який їм дав народ на виборах, також очевидні. Це, в першу чергу, відсутність чіткої кадрової політики та стратегії економічного розвитку держави.
Кадрові питання з незрозумілими перестановками в уряді, скандальними призначення протягом усієї каденції Зеленського, а також відсутність економічної стратегії та розуміння розвитку держави очікувано призвело до падіння рейтингу.
Навіть місія МВФ констатувала, що в країні, на жаль, немає чіткого плану економічного розвитку. Це фактично вирок, зроблений міжнародною фінансовою інституцією, від якої великою мірою залежить функціонування української держави. Бо наразі маємо досить велику діру в бюджеті й без зовнішніх запозичень навряд чи впораємось самотужки. Ті кроки, які робить президент, на жаль, мають винятково популістський характер. Наприклад, коли фактично в ручному режимі було запроваджено зниження тарифів на газ. Хоча тут варто зазначити, що говорити про зниження тарифів якраз і не варто.
Бо «Нафтогаз України» контролює лише приблизно 7% ринку кінцевих споживачів газу. Після лютого ми стикнемося з тим, що газові монополісти (а це приблизно 20 компаній, пов’язаних із Фірташем) будуть диктувати свої кабальні умови. Все це виглядає досить дивно на тлі зобов’язань щодо зменшення ціни на газ і попередніх заяв, що в нас достатньо блакитного палива в газових сховищах, які були ще влітку закачані за дешевими цінами.
Водночас,показово, що стрімкого зростання рейтингу опозиційних сил на тлі президентського падіння також не відбулося. А лідерство на політичному п’єдесталі ОПЗЖ — явище тимчасове. Згодом ми побачимо зовсім інші цифри.