9 березня глава офісу президента України Андрій Єрмак заявив, що в рамках «нормандського формату» Україна, Німеччина та Франція розробили план мирного врегулювання конфлікту на Донбасі та очікують відповіді на нього з боку російської сторони.
«Сьогодні на столі лежить конкретний план мирного врегулювання. Підкреслюю, план мирний – на столі… і ми дуже чекаємо на таку ж позицію з боку РФ», – сказав Єрмак. Він зазначив, що цей план є ініціативою Німеччини і Франції та погоджений з Україною.
Як сподівався Єрмак, план буде «предметом потужного обговорення за тиждень-два» під час відеоконференції у «нормандському форматі»: створення так званих кластерів, які можуть «стати в разі узгодження основною для Дорожньої карти, яка закінчилася б встановленням миру на Донбасі, реінтеграцією окупованих територій і проведенням місцевих виборів».
Водночас російська сторона повідомила, що не знайома з планом, вперше чує про його існування і дізналася про нього зі ЗМІ.
Після цього хмизу в багаття підкинув радник Єрмака, спікер української делегації в ТКГ Олексій Арестович, зробивши вкрай недалекоглядну заяву.
По-перше, Арестович заявив, що план мирного врегулювання секретний та ані він, ані будь-хто інший його не бачив.
«Навіть я не знаю, що там відбувається. Я знаю лише загальні риси», – зауважив він.
Цією заявою Арестович грає на підвищення своєї суб’єктності – начебто він є провідною фігурою в контексті обговорення планів. Крім того, він зазначив, що план буде оприлюднений наприкінці березня. За словами Арестовича, це «відносно нова ініціатива, подробиці якої поки не розголошуються, повинна бути офіційно запропонована сторонам до кінця березня».
Тобто радник Єрмака фактично заперечує слова самого Андрія Єрмака. І тут постає питання: якщо Арестович позиціонує себе речником і радником, то чому його оцінки таких важливих для України зовнішньополітичних документів, як договір з врегулювання ситуації на Сході, є фактично контраверсійними заявами, що дозволяють Росії нівелювати меседжі глави офісу президента?
І по-друге, Арестович заявив, що запропонований західними партнерами план нічим не відрізняється від українського. Він лише уточнив, що план складений Німеччиною і Францією, а Україна внесла в документ певні корективи.
«Це пропозиції французької та німецької сторін, з невеликими правками з нашого боку. З ініціативи Франції та Німеччини були представлені так звані кластери перемир’я. Там нічого принципово нового немає, і тим паче немає перетину «червоних ліній», — розповів Арестович.
Тобто нам повідомляють, що за нашою спиною нашими західними «миролюбними» партнерами укладено план щодо врегулювання ситуації на Сході. А Україні дозволили лише узгодити деякі його пункти.
Крім того, зверну увагу на заяву представника Донеччини в ТКГ від України Сергія Гармаша про те, що між планом Франції та Німеччини і планом України існують деякі розбіжності.
«На жаль, я не бачив цього плану…Ми знаємо, що він відрізняється від плану, який представив Кравчук, який ми обговорюємо в ТКГ. На цьому тижні ми дізналися з виступу Єрмака, що цей план закінчено», – сказав Гармаш.
Вважаю таку заяву контраверсійною і шкідливою. По-перше, ніхто не уповноважував Гармаша робити будь-які заяви, і по-друге, представник ТКГ фактично заперечує спільний або узгоджений характер запропонованого документа.
Переконаний, що таким чином фактично ставиться під сумнів договороспроможність України та української делегації в ТКГ. Адже Гармаш робить наголос на тому, що з планом ніхто не ознайомлений, тобто «його ніхто не бачив і навряд чи колись побачить».
Зазначу, що усі ці розбіжності в оцінках нової мирної ініціативи формують широкі можливості для дипломатичних маневрів не для української, а передусім, російської делегації. Це дозволяє агресору звинувачувати українську сторону в порушенні Мінських домовленостей та відсутності чіткого й узгодженого плану дій.
Ще один важливий нюанс полягає в тому, що Олексій Арестович говорить про прив’язку Плану дій до конкретних дат. Тобто це збігається з планом врегулювання, запропонованим раніше Леонідом Кравчуком. Однак план Кравчука містив нереальні до виконання дати, зокрема проведення виборів в ОРДЛО вже у 20-х числах березня 2021 року.
При цьому Арестович зазначив, що наші західні партнери у документі не перетнули жодних «червоних ліній». Хотілося б почути аналогічну заяву з вуст представників Франції та Німеччини. Особливо в світлі того, що деталей плану ніхто не обговорює і взагалі не оприлюднює, посилаючись на його конфіденційний і секретний характер.
Олексій Арестович пояснив секретність змісту плану мирного врегулювання тим, що сторони начебто ще у 2014 році домовилися попереджувати витік інформації, аби уникати інформаційного, медійного і політичного тиску. За словами спікера, плани не озвучують публічно, тому що сторони домовилися «не повідомляти те, про що перемовляються, до моменту, коли буде укладено угоду». Водночас така практика створює багато можливостей для вільного трактування документів і підвищує ризик «підкилимних домовленостей» як з Російською Федерацією, так і з квазіреспубліками.
З огляду на сумний досвід, припускаю, що такими заявами Арестович закладає міну уповільненої дії для вільного трактування меседжів щодо певних домовленостей, зокрема компромісів довкола нової мирної угоди.
Річ у тім, що коли обговорюється можливість компромісів, завжди є дві сторони – агресор і жертва. В даному випадку агресор – це Російська Федерація, а жертва – Україна. Однак компроміси на переговорах можуть бути виключно з боку жертви. І тут виникає питання вже до Франції та Німеччини як високих сторін переговорів: про які саме компроміси йдеться за рахунок інтересів України? Якщо це сумнозвісна «формула Штайнмаєра» і проведення виборів на тимчасово окупованих територіях, то це питання фактичного існування незалежної України. На тлі подібних загрозливих сценаріїв уже не можна гратися в толерантність і в дипломатичні переговори.
Переконаний, що реанімувати «Мінськ-2» та імплементацію його політичної частини неможливо. На мою думку, українська сторона намагається запрягти в один віз дві несумісні тези: «Мінськ-2 мертвий» і «ми не можемо вийти з Мінська-2».
Зазначу, що якщо цей переговорний процес «мертвий», то будь-які спроби його реанімації, не мають жодного політичного підґрунтя.
Водночас суперечливі заяви Олексія Арестовича і Сергія Гармаша, на мою думку, ставлять під сумнів суб’єктність української делегації в ТКГ.
Нагадаю, віце-прем’єр-міністр, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков зазначив, що новий план по Донбасу, про який говорить глава ОП Андрій Єрмак, є спільним баченням України, Німеччини та Франції щодо врегулювання ситуації. Він зазначив, що робота над ним почалася ще у 2016 році після нормандського саміту за участі тодішнього президента Петра Порошенка. Резніков відмовився розкрити подробиці нової ініціативи.
Тим часом представник Росії у ТКГ Алексєй Дмитрієвський заявив, що Росія підтримує план дій врегулювання конфлікту, який запропонували терористи «Л/ДНР». В українській делегації зазначили, що таким чином росіяни визнали себе стороною конфлікту.
Чинне політичне керівництво України не має плану завершення війни та концепції звільнення тимчасово окупованих територій Донбасу. Офіційний Київ залишається в переговорному процесі заради самого переговорного процесу, і така ситуація триватиме у наступні кілька років.