Я остаточно переконався після нашого "іранського кейса" і після примусової посадки літака в Білорусі, що авіація перестала регулюватися міжнародними нормами і конвенціями. Тепер це політика.
Чому для того, щоб показати свій політичний характер, усе частіше вдаються до залучення авіації?!
По-перше, вона, як і раніше, є найбільш елітарним видом транспорту, особливо після пандемії. По-друге, авіація максимально уразлива до дотримання авіаційних правил усіма суб'єктами цього ринку, тому що тільки суворе виконання кожним суб'єктом свого "домашнього завдання" робить наші польоти безпечними.
Не дотримання державами, які взяли на себе відповідальність за безпеку авіаційного простору, вимог міжнародних договорів, по ідеї, повинно санкціонуватися безпрецедентними заходами, зокрема бойкотом авіаційного простору.
Приблизно так зараз сталося з небом над Білоруссю. Всі країни Європейського Союзу відмовилися залітати і пролітати над територією Білорусі. З точки зору оперування в повітряному просторі, це ускладнює маршрут до північних європейських столиць, подовжуючи його приблизно на 40 хвилин.
Україна була однією з перших, хто ухвалив таке рішення. Сьогодні з'явилося також рішення про заборону авіаційного транзиту для білоруських авіакомпаній над територією України, яке ми вітаємо.
З точки зору трафіку, великих втрат для нас це не спричинить. Більше ніж 90% трафіку, який перевозився білоруськими авіакомпаніями, кінцевим пунктом вибирали Російську Федерацію. Державний аеропорт "Бориспіль" і деякі регіональні аеропорти втратять частину доходів за рахунок зменшення аеропортових зборів, Украерорух – плату за підліт і проліт. Разом із тим, усі вони можуть і виграти за рахунок заміщення гравця. Святе місце пустим не буває.
А ось Украерорух, у разі коректної переговорної політики, може навіть наростити обсяги, якщо український повітряний простір стане компенсатором повітряного простору закритої Білорусі.
Оскільки політичне рішення про розірвання сполучення з Російською Федерацією в 2014 році зачепило тільки авіацію, то люди, яким як і раніше туди треба, просто пересядуть на потяги/автобуси, ще частина – полетить через Кишинів, Стамбул, Латвію.
Жодна українська авіакомпанія в Мінськ не літала. МАУ закрила свої рейси до Мінська в 2019 році. Саме завдяки цьому з 2014 року Мінськ виріс у рази і став міжнародним хабом, доправляючи, зокрема і українських, пасажирів у міста РФ.
Що дійсно страшно в розриві прямих авіаційних повідомлень із Білоруссю, то це медичні потреби пацієнтів, яким потрібна трансплантація. І цим людям сьогодні немає на кого більше розраховувати, крім як на МОЗ та МЗС України, які не залишать їх у біді. Самі вибратися, як сподіваюся, всі розуміють, вони не зможуть через іммобільність.
Але нагадаю, авіація стала політичною. Яскравим прикладом тому є відновлення польотів авіакомпанії з ОАЕ в Ізраїль, які, до речі, не припинялися навіть під час бомбардувань в Ізраїлі.
Тому деякі авіакомпаній і сьогодні продовжують здійснювати польоти в Білорусь, і не всі вони родом із нашого північного сусіда, як багато читачів могли б зараз подумати. Тому що є політика, а є – економіка. Коли мова заходить про економіку, то світ перестає бути чорно-білим і все більше набуває відтінків сірого.
Наприклад, у 2014 році було ухвалено рішення про припинення авіаційного сполучення і транзиту над територією РФ для українських авіакомпаній, і навпаки, що відповідно спричинило обліт територій. Правда, така заборона не поширюється на жодні інші авіакомпанії, тобто створено ексклюзивно невигідні умови для українських. На графіках нижче видно, що на практиці обліт означає для українських авіакомпаній. Звичайно, ні про яку конкурентну ціну та умови не йдеться, коли пасажир змушений летіти довше і платити дорожче. Як наслідок – усі ці маршрути були закриті через нерентабельність. І більше не будуть відкриті, якщо ситуація залишиться без змін. Що залишається робити українцям? Тільки чекати, коли ці маршрути почнуть виконувати іноземні авіаперевізники, розвиваючи свої національні економіки, і ростити хаби в своїх аеропортах. Або продовжувати літати з пересадкою в Стамбулі, нарікаючи на українські авіакомпанії і аеропорти, від яких, правда, мало що залежить у цьому питанні.
Чи означає це, що ми не повинні були закривати повітряний простір із РФ або Білоруссю? Звичайно, ні. Навпаки. Ми як патріотичні бізнеси "за" сильні та правильні рішення держави. Але ось чого ми не розуміємо і не підтримуємо, то це півзаходів і вирішення політичних питань за рахунок суто авіаційного бізнесу. Водночас інші бізнеси і навіть види транспорту залишаються ніби поза політикою.
Без сумніву, держава повинна вміти проявляти силу. Але разом із тим вона повинна бути мудрою і послідовною у відносинах зі своїми національними бізнесами, зокрема державними, яким у нашому випадку є державний аеропорт "Львів" і "Бориспіль". Ці бізнеси безпосередньо залежать від політики.
Адже якщо держава буде звертати на нас увагу тільки після падіння літака і припинення авіасполучення з сусідами, ми ризикуємо залишитися сировинним придатком, відрізаним від усіх ділових столиць світу. У той час як наші сусіди будуть нарощувати свою інфраструктурну міць. І хто знає, куди вони скерують її одного дня. Адже, ми вже прекрасно пам'ятаємо, що авіація стала політикою.