З незламним характером, із сильною енергетикою, з бажанням жити та неповторним «рухом на паркеті». Ніколи не забуду його школу, його внесок в історію українського танцю.
І завжди пам’ятатиму його «Пара номер п'ять сьогодні була, можливо, і кращою, але не настільки, як я».
Невиправний оптиміст, той, з кого дійсно хотілося брати приклад. Той, для кого танець ніколи не був роботою, натомість був його життям.
Для мене Григорій Миколайович – назавжди! Як і його слова: «Треба рухатися до останнього подиху». Раджу не забувати цю фразу всім нам.
Назавжди в наших серцях.