В Україні діє програма збереження репродуктивних клітин військових, проте законодавство не передбачає чіткого алгоритму дій після загибелі військовослужбовця. У випадку, коли біоматеріал був заморожений, клініка запропонувала звернутися до суду для отримання дозволу на його використання. Судовий процес тривав близько півроку, і, на щастя, рішення було на користь вдови.
Боротьба за продовження життя
Жінка розповідає, що вони з чоловіком планували двох дітей, і він хотів бути присутнім на пологах. Після його загибелі, вона звернулася до клініки з проханням не утилізувати біоматеріал Сергія, сподіваючись, що колись зможе повернутися до цього питання. Рішення суду стало «зеленим сигналом» для клініки, дозволивши продовжити процес штучного запліднення.
Частина Сергія залишилася на рідній землі, він вважав себе щирим українцем. Однак, його «живі клітини» зберігаються у заморожених дюарах у Києві. Саме за ці клітини жінка боролася п'ять місяців, щоб дати життя їхньому сину. Вона прагне передати дітям цінності та енергетику батька, оцифровуючи відеокасети з його молодості та морських пригод.
Юридичні тонкощі та особистий зв'язок
Після народження другої дитини, у свідоцтві про народження батьком вказано «зі слів матері», оскільки Сергій не був офіційно вписаний. Це пов'язано з тим, що дитина народилася більш ніж через 10 місяців після смерті батька, а відповідного законодавчого алгоритму для таких випадків в Україні ще немає. Пара готується до нової судової справи для офіційного визнання батьківства.
«Я ніколи не буду приховувати від Олеся історію його народження, бо це його історія. Так, вона складна, так вона незвична. Це його перемога над смертю. Він буде знати, що його батько герой. Він буде знати, що його, вибачте, батько дуже хотів його появи на світ. Він буде знати, наскільки, крутим, людяним, мужнім був його батько.»
Жінка зберігає особисті речі чоловіка, які стали для неї своєрідним зв'язком із ним. Зокрема, фліску, яку Сергій зняв у серпні перед загибеллю, і яка зберегла сліди вибуху. Вона не прала її, залишаючи як свідчення подій. Також на пологи вона взяла футболку Сергія та перший рушничок, яким накрили їхнього первістка Олесся.
Новий етап життя
Життя родини з двома дітьми – це постійний рух та турбота. Діти, які раніше обіймали живіт матері, побажавши майбутньому братикові «на добраніч», тепер мають змогу обіймати його фізично. Жінка прагне, щоб діти відчували енергетику батька і бачили, яким «крутим» він був.