З'явилася інформація, що Андрій Коболєв, колишній голова правління НАК "Нафтогаз України" отримав найбільші виплати в збитковому 2020 році – аж 12,7 мільйона доларів загальної компенсації – за формулою, затвердженою наглядовою радою.
Враховуючи попередню виплату, пов'язану зі справою в Стокгольмському арбітражі, Коболєву заплатили понад 20 мільйонів доларів. І Коболєв намагався приховати цю інформацію.
Великі виплати отримали й деякі інші члени правління НАК "Нафтогаз України":
- Сергій Перелома, перший заступник голови правління, отримав 2,3 мільйона доларів загальної компенсації;
- Отто Ватерландер, головний директор з питань трансформації групи "Нафтогаз" та член правління – загальна компенсація у розмірі 2,2 мільйона доларів;
- Петрус Стефанус ван Дріель, фінансовий директор групи компаній "Нафтогаз" і член правління – загальна компенсація 1,7 мільйона доларів;
- Ярослав Теклюк, директор з юридичних питань, член правління – загальна компенсація у розмірі 3,4 мільйона доларів.
Відчуваю, як на цю інформацію будуть реагувати мільйони українців, які платять тисячі гривень за комунальні тарифи зі своїх мізерних зарплат і пенсій.
Фінансовий звіт компанії НАК "Нафтогаз України" за збитковий 2020 рік дає лише загальну інформацію про компенсацію у розмірі майже 25 мільйонів доларів для 17 найвищих посадових осіб "Нафтогазу", включаючи п'ятьох членів правління.
Але в документі немає розподілу – кому скільки заплатили. Хоча ці дані мають оголошуватися, виходячи зі стандартів прозорості компанії. Є велика підозра, що це було зроблене спеціально і за згоди членів наглядової ради компанії, щоб суспільство не дізналося про отримання Коболєвим аж таких величезних коштів у рік, збитковий для НАК "Нафтогаз України".
Чомусь я не здивований. Жадібність пана Андрія – це вже його фірмова ознака. Але є прикрий факт фактичної змови членів правління НАК "Нафтогаз України" з представниками Наглядової ради, які в цей період також отримували великі виплати.
Як говориться: "рука руку миє".
І це в черговий раз дискредитує реформу корпоративного управління (в тому вигляді, в якому вона була здійснена в Україні), навколо якої багато дискусій останнім часом. Це питання і про доброчесність, і про ефективність, і про необхідність контролю держави за такими "менеджерами".