Державні банки – це зона величезного ризику. Ми всі з вами, платники податків, заплатили 10 млрд доларів за діяльність державних банків за останні роки. І це не беручи до уваги Приват. Ми платили, щоб державні банки не збанкрутували. Бо державні банки використовувалися політиками як годівниця, і роздавали кредити друзям політиків чи тим людям, які корумпували політиків. Звичайно, такі кредити ніхто не повертав. І банки від цього отримували шалені збитки.
Яка може бути відповідь? По-перше, це приватизація державних банків. Держава не має ризикувати. Держава має просто регулювати. Але зараз просто немає покупців на українські державні банки. Ніхто того не купує. Чому немає — це окреме питання. Але що тоді робити, коли держава залишається власником банків і контролює половину банківської системи?
Треба відсторонити політиків від управління державними банками. На це дає відповідь реформа корпоративного управління. І це спрацювало у Приватбанку. Це спрацювало в Ощадбанку. І в цих банків немає скандалів з кредитами, які на сотні мільйонів гривень йдуть по схемам. Але це не спрацювало в Укрексімбанку.
Чому? Тому що кумівство і непотизм. Бо на чолі Укрексімбанку був і фактично досі залишається політичний призначенець. Як результат — банк перебуває в політичному управлінні і страждає на ті ж самі хвороби, на які завжди страждає банк в Україні, якщо ним керують з політичних офісів. Ми бачили, як президент публічно особисто дзвонив голові правління банку і розповідав йому, як правильно керувати фінансовою установою. Ми бачили, як активно банк кредитує дорожнє будівництво – політичний інфраструктурний проект.
І хто тепер може з упевненістю сказати, що голова правління особисто прийняв рішення кредитувати на 60 млн доларів того, хто точно кредит не поверне? Що цому ніхто не телефонував? Професійний банкір, який не залежить від політичних розкладів і не може скористатися захистом політиків, ніколи б не прийняв рішення видавати такі кредити, проти яких виступила навіть служба безпеки банка.
Чому Мецгер напав на журналістів? Саме тому, що він «політичний». Це не той банкір, який пройшов увесь шлях з низів до верхів і заслужив бути головою банку. Який знає, що робити, який має досвід, який довго вчився і працював, щоб опинитися у цьому кабінеті. Він просто не дозрів до рівня керівника третього за розміром банку краіни.
А по-друге, ця історія сталася, бо Укрексімбанк видав 60 млн доларів кредиту в "ДНР". І це повністю нагадує часи Януковича. Коли той самий Укрексімбанк видавав кредити Курченко. За які Курченко купував медіахолдинги та футбольні команди. І, звісно, ці кредити не повернув.
І Мецгер краще інших знає, що загрожує за такі кредити. І менше всіх бажає опинитися у в‘язниці. Тому і впадає в істерику, коли ситуація виходить назовні. А це сталося, бо він дозволив собі видати такий кредит. Видати кредит, за рахунок якого хочуть прикрити рейдерську схему. Видати кредит, за рахунок якого ховаються від відповідальності. Кредит «фунту», на якого переписують торгівельний центр щоб уникнути відповідальності. І це очевидно для будь якого банкіра, навіть не дуже зрілого. Очевидно, яку роль в такій схемі відвели державному банку. Видати кредит людині, яка згідно з чутками номінально прикриває собою одного ну дуже авторитетного бізнесмена з Одеси якому тільки що НАБУ виписало підозру. Видати кредит і забути про гроші. Бо це ж державні гроші, іх не шкода. І чи ризикнув би голова правління видавати такі кредити якби не відчував, що має політичний дах?
Звісно Мецгер має відповідати по закону. І звісно він має піти. Не бути відстороненим, а саме піти. І правоохоронці мають сфокусуватися на долі кредиту в 60 млн доларів. Чому він був виданий, хто його отримав і хто стояв за цим.
Але важливо також, щоб ця історія не повторилася. А для цього потрібно, щоб новим головою банка був не політичний призначенець, не друг політиків. Потрібен справжній банкір, який переможе на справжньому конкурсі. І тоді ризики, що ця людина буде нападати на журналістів та видавати сумнівні кредити, будуть менші. Але так, така людина вже не буде зручною для влади. Але фішка в тому, що банкір не має бути зручним. Він має бути професійним. І тоді платники податків зможуть спокійно спати вночі.