Третя світова обіцяє бути досить дивною війною. Масоване використання беззбройних цивільних, "зелені чоловічки" без розпізнавальних знаків, теракти проти окремих осіб та у людних місцях, підтримка масових рухів у країнах супротивника неважливо за що чи проти чого - аби піднімати температуру і розколювати суспільство; безкінечні провокації та антипровокації, економічні блокади та контрблокади, а головне - війна міфів, наративів та версій історії. І тут не буде двох потужних коаліцій, протиставлених одна одній, - війна багаторівнева, і хтось комусь може бути ворогом на одному рівні та союзником на іншому.
Все це вже йде повним ходом. Все це потребує стратегічного мислення, що не шукає швидких рішень; потребує складного мислення, що не шукає простих відповідей. Хто буде нездатен грати у цю гру, той у кращому разі стане ресурсом для переможців, у гіршому разі - випаленою вщент ареною битви.
Перемога у цій війні - не захоплені території, бо в постіндустріальну епоху вони не дуже й потрібні (хоча ніхто не відмовиться від ресурсів, але краще взяти їх так, щоб не нести відповідальності, як РФ на Донбасі). Перемога у цій війні - це перемога власних сенсів над чужими, а значить - спрямування майбутнього у бажаний для себе бік. Йдеться не про битву за те, яким буде світ у 2035, - скоріше йдеться про 2070, про який ми навіть уявити нічого не можемо.
Тут варто поставити собі запитання: ми гравець, чи фігура (якщо так, то яка?), чи гральна дошка, чи приз для переможця, чи просто сендвіч, яким тамують голод гравці?
На відміну від попередніх світових воєн, величезні маси людей не загинуть. Вони житимуть, але не знатимуть навіщо.