Перемовини з Росією? Виступаючи 1 грудня перед Верховною Радою, Президент Володимир Зеленський наголосив на тому, що зупинити війну на Сході України без прямого діалогу з країною-агресором – неможливо.
“Ми знаємо, що наша армія — найкраща у світі і захистить нас. Усі нас підтримують, але ніхто, крім нашої армії, нас не захистить. Це правда. І ми повинні зізнатися, що без нашого війська ми не зможемо зупинити війну. І ми повинні сказати правду, що ми не зможемо зупинити війну без прямих перемовин з Росією. І сьогодні це визнали вже всі, всі зовнішні партнери. Ми повинні говорити, знаючи, що у нас сильна потужна армія. І не боятися зараз говорити один одному правду. Якщо ми хочемо повернути Донбас — давайте. А якщо хочемо просто ходити і про це говорити, то давайте нічого не робити”, — резюмував свій виступ президент.
Натомість Росія прагне посадити за переговорний стіл з офіційним Києвом представників терористів і вивести себе за рамки процесу.
За квазіутвореннями на окупованих територіях Донеччини та Луганщини стоїть Росія. Відповідно, без прямих перемовин із нею будь-яке врегулювання за участі російських військових неможливо. Тому діалогу з Кремлем, щоб зупинити російсько-українську війну, не уникнути.
Перемовини з Росією є необхідністю.
Ведучи прямі переговори з Росією, ми відсікаємо можливість де-юре і де-факто визнання терористів. Власне, план Росії полягає в тому щоби Україна де-юре і де-факто визнали терористів "ЛДНР". Не випадкова заява Пєскова про те, що Україні треба врегульовувати внутрішній громадянський конфлікт.
Росія хоче посадити за стіл перемовин безпосередньо Київ, Луганськ та Донецьк і таким чином вивести себе за рамки перемовного процесу. Невипадково Росія позиціює себе як посередника, а не як учасника конфлікту. Натомість зміна цієї парадигми, а саме безпосередні перемовини з Росією, підкреслять її статус учасника військового конфлікту.
Зауважу, що Росія не позиціює себе як сторону конфлікту.
Головним є ті червоні лінії, які встановив Кремль. Перша червона лінія – відсутність діалогу щодо звільнення Криму. Росія вважає загарбаний нею Крим частиною Росії, федеральним округом. Відповідно, будь-які розмови з приводу деокупації та звільнення Криму виносяться за дужки перемовин. До речі, у посланні Президента прозвучала теза про те, що Кримська платформа отримає статус міжнародної організації. Це – чи не вперше за 8 років, коли питання деокупації Криму повернуто на подібний міжнародний рівень.
Друга червона лінія — наполягання Росії на перемовинах між Києвом, Луганськом та Донецьком. Кремль намагається представити загарбницьку війну внутрішнім конфліктом. До речі, я хотів би звернутися до Президента з планом повернення Росії в перемовний процес. На мою думку, указом Президента варто помилувати двох уже засуджених учасників незаконних формувань — літніх людей чи жінок — і без попередніх умов безпосередньо передати їх Росії, ламаючи тим самим тези Росії про обмін як про гуманітарний жест доброї волі з боку саме Росії.
На мою думку пана, Україні слід переходити від оборонної тактики, яку вона демонструвала останніми роками, до наступальної.
Недарма Лавров зауважив, що за останні два роки Україна стала нахабніше поводитися щодо Росії. Для мене це визнання того, що Росія починає нервувати, здавати позиції та намагається розхитати ситуацію не тільки ззовні, а й ізсередини України. Українцям необхідно об'єднатися перед загрозою зовнішньої інтервенції. Україна має продемонструвати, що бореться за повернення окупованих територій і відновлення повного суверенітету над ними.