Повномасштабна війна — це лише питання часу?
Заяви політиків, як представників США, Росії, Німеччини, Франції тощо, так і українських, вже не сповнені оптимізму і завірянь у вирішенні всіх безпекових питань виключно мирним, дипломатичним шляхом.
Нам прямо кажуть – буде велика війна, «якщо…» А цих самих «якщо» в усіх сторін премовин накопичилося і пред'явлено стільки, що Україна куди б не повернулася, все одно, рано чи пізно, порушить одне з них.
А що ж говорять українськи політики і чиновники в таких, м'яко кажучи, непростих умовах?
А тут вже ситуація стандартна – всі на фронт! Як основний лозунг більшості депутатів і чиновників, не залежно від кольору партійного прапору і висоти депутатського крісла. Всі, як один, заявляють, що підуть захищати рідну землю, тільки-но ворог сунеться! А те, що ворог вже напав і кожен мав хоч би по року відслужити та на власному прикладі показати, як треба Батьківщину любити, так «це все провокація ворожих елементів».
Більше того, згідно ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» жоден депутат, жоден урядовець, жоден міський голова, жоден чиновник високого рангу на фронт не піде, оскільки всі вони мають служити українському народу в тилу. Так народні депутати убезпечили як себе, так і колег від мобілізації. І хоч зробили це вже «слуги народу», ні один опозиціонер проти не висловився.
Тож коли чуєте гучні і публічні завіряння та заклики «всі на війну» знайте – перед вами той, хто точно не воюватиме своїми руками, той, хто разом із сім'ями першим тікатиме за кордон і звідти нас «надихатиме на боротьбу».
Той, хто захищав, той і буде захищати.
ЗСУ продовжать воювати, ветерани і добровольці знов підуть у військкомати, звичайні люди знов скидатимуться на армію… А хтось продовжить заробляти на українській крові.
В таких умовах українцям радше один з одним миритися і шукати точки дотику, а не чубитись через політиків, які точно не прикриватимуть спину побратима в окопах.