Молодший партнер чи рівноправний союзник?
Останні декілька місяців в світових ЗМІ не вщухають обговорення гострої воєнної ситуації навколо України.
Західна преса регулярно пише про російські війська на кордоні з Україною і готовність Путіна до повномасштабного наступу зі сходу та півночі на нашу країну. Дата початка ескалації війни дещо змінюється, але суть залишається незмінна – Путін ось-ось нападе. Незмінним, правда для українців, також залишається той факт, що Росія здійснила акт агресії проти України ще в 2014р. анексувавши і окупувавши більше семи відсотків нашої території, вбивши і скалічівши сотні тисяч військових і цивільного населення.
Українська армія з 2014 року змінилася - зміцніла, озброїлась і навчилась протистояти окупанту-сусіду не поступаючись ні чим кращим воїнам світу. Але одне питання залишилося відкритим і ним, нажаль, продовжують спекулювати, торгувати і маніпулювати й досі – це питання забезпечення армії озброєнням, технікою, товарами воєнного спрямування тощо.
В останні декілька тижнів, зокрема, активно лунають голоси подяки від наших політиків за надання Україні озброєння. Дійсно, різні держави допомагають нам озброєнням та товарами і послугами воєнного спрямування, за що українці вдячні, але чи все надається України безкоштовно, чи все-таки, ми будемо розраховуватися за допомогу? Ось з цим питанням давайте розбиратися.
Зворотна допомога або про що говорять угоди?
Для початку хочу проаналізувати документи, які знаходяться в публічному доступі і стосуються саме надання Україні озброєння. Першим таким документом є Угода (у формі обміну нотами)між Кабінетом Міністрів України та Урядом США про надання Українській Стороні товарів військового призначення та послуг і опублікований він на сайті Верховної Ради. В ньому йдеться про те, що без отримання попередньої згодиУрядуСША Україна не зможе використати на власний розсуд отриману допомогу навіть тоді, коли війна закінчиться. Також зазначені товари,у тому числі відповідна підготовка щодо їхньоговикористання,навчальніматеріалиабоіншіпослуги військового призначення мають бути повернуті США,коливонибільше не потрібні для цілей,для яких вони булинадані,якщотількиШтатине погодяться на будь-яке інше розпорядження ними. Отже, резюмуємо цей документ – Україна має повернути все, що отримала від США по цій угоді, якщо тільки вони не погодяться на якісь інші умови про які ми маємо додатково просити і не факт, що нам їх змінять або не попросять взамін щось надто дороге для нас.
Наступним прикладом є нещодавно ратифікована Рамкова угода між урядом України та урядом Великої Британії щодо офіційної кредитної підтримки розвитку спроможностей Військово-Морських сил Збройних сил України. Законопроєкт №0143 підтримали 275 народних депутатів на засіданні 27 січня. Ця угода була укладена в Лондоні ще 12 листопада 2021 року і передбачає виділення кредиту, який ми повертатимемо, на будівництво восьми ракетних катерів та створення в Україні двох військово-морських баз. Також документ передбачає придбання у Сполученого Королівства за отримані ж у них кредитні кошти двох тральщиків. Резюмуємо – допомога яку ми отримуємо є кредитними коштами, які ми обов’язково маємо повернути.
Декілька років тому, Україна та Франція підписали контракт на придбання 55 вертольотів Airbus Helicopters для системи авіаційної безпеки та захисту Міністерства внутрішніх справ України. Згідно з цим контрактом, в Україну надійшли вертольоти Н225, Н145 і Н125. Вартість контракту становила 555 млн євро і враховувала як закупівлю вертольотів, так і технічну підтримку і навчання пілотів та обслуговуючого персоналу. Частину коштів надали французькі банки в кредит, а частинц казначейство Франції у формі середньострокових кредитів. Резюмуємо – ми закупили французькі вертольоти за отримані у Франції кредити, які обов’язково повернемо.
Піар вітчизняних політиків на «безкоштовній допомозі» партнерів видається комплексом меншовартості або свідомою маніпуляцією, а не реальним усвідомленням адекватних партнерських стосунків. Наші ж партнери-союзники теж дивно подають інформацію – поворотну допомогу або кредитні кошти вони чомусь називають благодійністю, даром і безкоштовною підтримкою. Нам безкоштовно дають мінімум, а практично за все ми платимо або коштами, або виконанням політичних вимог, або доступом да наших ресурсів.
Україна надійний партнер
Україна має договір про постачання озброєння з Туреччиною – в них ми купуємо, зокрема, безпілотники Bayraktar. Існують також угоди про купівлю зброї з Литвою,ЧехієюіПольщею. У відкритих джерелах фігурує чимало контрактів на поставку боєприпасів з Болгарії, Польщі, Литви, Чорногорії.
Основними постачальниками для України за останні п’ять років стали Туреччина, США, Великобританія, Польща та Болгарія. Також боєприпаси, електроніку, у тому числі станції радіоелектронної боротьби ми закупили у Франції. України закупила у турецької компанії Aselsan снайперські гвинтівки, гранатомети, боєприпаси.
Дякуєш другу – дякуй і собі. Або чому ми маємо пишатися власними досягненнями.
Не можна не дякувати нашим партнерам і союзникам за безкоштовну воєнну допомогу, моральну підтримку і готовність до введення потужних санкцій проти агресора Росії, адже це факт. Багато держав, які виділяють Україні безкоштовну допомогу роблять це щиро і по своїм силам і українці, в свою чергу, цінують підтримку і вдячні за допомогою.
Не дивлячись на безкоштовну допомогу, левову частину всього того, що Україна має сьогодні, держава купила за власні кошти або продовжує розраховуватися за отримані кредити. Не можна впадати в подячний екстаз - ми маємо пишатися собою, як громадяни, своєю державою, щоне тільки з рукою простягнутою ходимо по світу, а зуміли за власні кошти підняти свою армію і продовжуємо це робити.
Не існує жодної країни в світі, яка могла б самостійно і повністю забезпечити свою армію всім необхідним від авіації до танків, тож Україна не виняток. Це абсолютно нормально, якщо ми купуємо те, що самі не виробляємо, але варто би зосередитися на власному виробництві яке руйнується, розбазарюється і заміщується імпортом. А бездумний імпорт і знищення вітчизняного виробника, в свою чергу, ставить нас в залежність від країн, де ми закуповуємо.
Так, агресія Росії вдарила по Україні дуже сильно, послабивши нас. Але Україна не перетворилися на «молодшого наукового співробітника» для наших зовнішніх партнерів і союзників - ми маємо потужності і сили вести повноцінні діалоги і перемовини на світовій арені. Навіть, якщо політики падають в ноги союзникам, а ті в свою чергу, поблажливо похлопують їх по спині - Україна стоїть з піднятою головою і зберігає гідність.
І на останок важлива інформація.
За вісім років війни з Росією на території України не було побудовано жодного патронного заводу. В світі це дуже прибутковий бізнес, але нам набої потрібні не для торгівлі, а для захисту, тож вперте небажання чи ігнорування такої потреби як української влади, так і партнерів видається дуже дивним. Також гостро стоїть питання виробництва набоїв маленькими підприємствами та підприємцями. Парламент вперто відмовляється законодавчо регулювати виробництво, обіг, облік та використання набоїв дрібними підприємцями. Не є секретом, що наші мисливці і не тільки, часто використовують саморобні набої через високі ціни заводських, за що, в свою чергу, часто потрапляють до рук органів безпеки. Цю ситуацію можна було б законодавчо скорегувати і, можливо, навіть вирішити питання забезпечення набоями територіальної оборони. Отже, і патронний завод, і закон про виробництво, облік та обіг набоїв є нагальною потребою нашої воюючої країни.
Не дякуйте.