23 червня, на тлі заяви представника Путіна Ушакова про готовність Росії до діалогу з Європейським Союзом, а також слів глави МЗС РФ Лаврова про відновлення переговорів з Україною, публіцист Віталій Портніков рішуче відкинув ці сигнали. В ефірі програми «Є ПИТАННЯ» експерт назвав ці заяви порожньою риторикою, яка не має реального значення і, ймовірно, слугує прикриттям для подальшої ескалації бойових дій.
Ці дипломатичні маневри з боку Москви відбуваються одночасно із загостренням ситуації на фронті: Сили оборони України заявляють про готовність заблокувати Крим, а масовані атаки безпілотників регулярно вражають російські міста, включаючи Москву та Тюмень.
Читайте також: Росіянка вимагає відставки Путіна: «Ви злодій і вбивця, вас ненавидять усі»
Кремлівська риторика: Пастка чи реальний діалог?
Віталій Портніков наголошує, що будь-які переговори мають сенс лише за умови домовленості про припинення вогню. Він критикує нинішні російські умови для мирних перемовин, які передбачають виведення українських військ з окупованих територій Донецької, Херсонської та Запорізької областей, як такі, що роблять діалог беззмістовним.
«Будь-які перемовини мають сенс тільки якщо досягнуто домовленості про припинення вогню. Якщо перемовини відбуваються на тлі продовження бойових дій, вони не мають ніякого реального значення.» — Віталій Портніков.
Експерт припускає, що заяви Москви про готовність до діалогу з Євросоюзом можуть бути цинічним тактичним ходом. Сценарій може виглядати так: Росія пропонує переговори, потім Євросоюз їх відхиляє (можливо, через незгоду щодо посередника, як-от Герхард Шредер), а Москва використовує це як привід для масштабної ескалації, включаючи удари по військових об'єктах у країнах ЄС. На думку Портнікова, масштабування війни виглядає для Кремля логічнішим розвитком подій, ніж її призупинення.
Психологія Путіна: «Велосипед, на якому треба крутити педалі»
Портніков зазначає, що логіка Путіна є анахронічною і не піддається раціональному аналізу. Президент Росії розглядає війну як «велосипед, на якому потрібно продовжувати крутити педалі», оскільки зупинка загрожує падінням – тобто дестабілізацією режиму та втратою влади. Він є тактиком «спецоперацій», а не стратегом, який бачить довгострокову перспективу. Навіть вигідні умови миру, такі як нейтральний статус України та визнання американцями російського статусу Криму, були б відкинуті, оскільки вони порушують цю логіку безперервного руху.
Наслідки українських ударів по території Росії, включаючи Крим, хоч і руйнують міф про «непереможність» та безпеку, можуть бути легко інтегровані російською пропагандою. Приклад Маргарити Симоньян, яка публічно відреклася від своєї вірменської ідентичності заради «національних інтересів Росії», демонструє здатність кремлівської машини маніпулювати реальністю та свідомістю громадян.
Розпад «суспільного договору» та атомізація російського суспільства
Удари по Москві та іншим російським містам підривають відчуття безпеки, яке було основою «соціального договору» між Путіним та народом. Однак Портніков підкреслює атомізованість російського суспільства. Щоб ці удари призвели до реальних змін, вони мають вразити «священні» або «надійно захищені» об'єкти, або викликати масові протести, здатні подолати лояльний силовий апарат. У цьому контексті тоталітарний режим має два ключові джерела легітимності:
- Підтримка народу: Відчуття безпеки, яке обіцяв Путін, руйнується, але російське суспільство залишається атомізованим, і пропаганда здатна переналаштувати наративи на будь-який лад.
- Силовий апарат: Силові структури Росії є опорою режиму, і їхня лояльність до Путіна є ключовою для збереження його влади, що ускладнює можливість масових протестів. На відміну від 1990-х, сьогодні силові відомства є вірними охоронцями режиму.
Будь-яка спроба діяти «здоровим глуздом» у Кремлі призводить до усунення з владних позицій. Дмитрій Козак, Борис Гризлов, Сергій Іванов та Михайло Зурабов – це приклади колишніх соратників Путіна, які втратили свої посади, коли намагалися запропонувати альтернативні шляхи вирішення конфлікту. Натомість, у владі залишаються ті, хто постійно підштовхує Путіна до більш агресивних дій, як-от Дмитрій Медведєв, Володін чи Валентина Матвієнко, які вимушені доводити свою лояльність.
Білорусь: вікно можливостей чи новий фронт?
Загрози Президента Зеленського Лукашенку щодо знищення ретрансляторів та припинення постачання пального Росії вказують на зростання напруги. Портніков припускає, що Україні може бути вигідним втягнути Білорусь у більш активні бойові дії, щоб створити новий фронт або позбавити Росію нафтопродуктів з Мозирського НПЗ. Однак, для Москви Білорусь є «вікном можливостей» через менш жорсткий санкційний режим. Якщо ж Росія планує удари по військових об'єктах у Євросоюзі, Білорусь може бути використана як проксі для уникнення прямого конфлікту з НАТО, надаючи зручний привід для «відповідних» ударів.
Історична пам'ять та геополітика: виклики для Польщі та України
Загострення конфлікту між Польщею та Україною щодо історичної пам'яті, зокрема стосовно УПА, є ще одним викликом. Польські політики, такі як Кароль Навроцький, використовують ці питання для внутрішньополітичних цілей, звертаючись до ультраправого електорату. Портніков застерігає, що прихід до влади в Польщі праворадикальних, антиукраїнських сил може створити для України другого «Орбана» в Європі.
Експерт наголошує на критичній важливості безпеки України для майбутнього Польщі. Він попереджає, що поразка України залишить Польщу віч-на-віч з агресивною Росією та може призвести до нового поділу польських територій між Москвою та Берліном, за аналогією з пактом Молотова-Ріббентропа. Це питання, на його думку, має стати пріоритетом над історичними розбіжностями. Портніков вважає, що необхідно наполегливо працювати з усіма польськими політичними силами, включаючи правих, щоб знаходити спільні інтереси та роз'яснювати, що без безпечної України немає безпечної Польщі.
Солідарність як шлях до збереження державності
Віталій Портніков переконаний, що Україна та Польща стоять перед унікальною історичною можливістю створити солідарний кордон проти Росії, залучивши Литву та потенційно майбутню Білорусь. Він називає це «поверненням до Речі Посполитої в європейському масштабі», що принесе користь усім народам. Зацикленість на «кривавих трагедіях» минулого, хоч і важлива для історичної пам'яті, відволікає від цієї ключової геополітичної задачі.
Портніков наводить приклад успішної співпраці американських поляків та українців, які, виховані в культурі дискусії, змогли знайти спільну мову про майбутнє. Він висловлює надію, що, незважаючи на «постсоціалістичне» мислення, українські та польські політики зможуть переорієнтуватися на спільне майбутнє, яке є єдиною гарантією збереження суверенітету та безпеки обох держав.
Читайте також: Напруга зростає: Білорусь готує можливий напад, Росія на межі фінансового краху, а Україна отримує потужну підтримку