На сході України, зокрема на Донеччині, українські військові розбудували розгалужену систему укріплень, яку називають "фортечною стрічкою". Ці оборонні споруди, розроблені з урахуванням специфіки сучасних бойових дій, особливо боротьби з використанням дронів, покликані максимально ускладнити просування російських військ.
Особливістю цих укріплень є їхня багатошаровість та розташування на відкритій місцевості, що робить їх видимими для російської розвідки, але водночас створює смертельну пастку для нападників. Відсутність природних укриттів та ретельно продумана послідовність перешкод спрямовані на знищення ворога ще до того, як він досягне ключових населених пунктів, таких як Краматорськ чи Слов'янськ.
Структура та ефективність лінії оборони
Просування через цю оборонну лінію для російських військових є надзвичайно складним і небезпечним. Першим етапом є проходження через повністю розчищену від рослинності лісосмугу, що позбавляє будь-якого прикриття. Далі йде шар колючого дроту, за яким розташований протитанковий рів. Після цього укріплення продовжуються ще одним шаром колючого дроту.
Усі ці перешкоди знаходяться у "зоні ураження", де українські дрони можуть виявити ворога за лічені хвилини. Подальше просування включає ще один протитанковий рів, що утруднює його подолання, і також може бути заповнений колючим дротом. За ним розташовуються так звані "драконові зуби" – протитанкові бетонні піраміди, оснащені кабелями та додатковим колючим дротом.
Завершує цю послідовність ще один протитанковий рів, далі – знову колючий дріт та остання, повністю розчищена від укриттів лісосмуга. Систематичне розташування цих елементів по всій лінії фронту створює суцільний бар'єр, який практично унеможливлює обхід або прорив російських військ. Єдиними можливими шляхами для просування залишаються дороги, які спеціально облаштовані як "вузькі місця" (choke points), призначені для знищення ворога у промислових масштабах.