Для українських митців обійти радянську цензуру було справою честі, а гра в хованки з цензорами – маленьким подвигом. Якщо фільм проходив первинний відбір, але згодом обмежувався у прокаті чи вилучався з екранів, це свідчило про його подвійний антирадянський зміст, а творці залишалися з невизнанням свого мистецтва. Показовою є історія з фільмом, який показували на 24-му з'їзді як приклад правильного кіно. Однак, перший секретар Івано-Франківського обкому Добрик висловив занепокоєння, запитуючи, чи не йдеться про бандерівців, маючи на увазі передусім персонажа, якого зіграв Богдан Ступка.
Творцям доводилося йти на компроміси, щоб врятувати свої стрічки від повної заборони. Прикладом є фільм Івана Миколайчука «Вавілон XX», знятий у 80-х роках. Сьогодні це українська кінокласика, проте тоді стрічка отримала вирок ще до показу. Московський керівник Держкіно Павльонок, почувши назву «Вавілон XX», заявив, що фільми з такою назвою навіть не варто розглядати, оскільки вона чітко асоціювалася з СРСР. Парадоксально, але до розпаду Радянського Союзу залишалося лише 10 років.