Політика адміністрації Дональда Трампа щодо України демонструє несподівану двоїстість: з одного боку, Сполучені Штати надають розвідувальну допомогу для українських ударів по російській території, що тисне на Москву та наближає завершення війни на умовах, вигідних Вашингтону. З іншого боку, зберігається канал комунікації з російським керівництвом, що може бути інтерпретовано як прагнення США до ролі миротворця. Ця подвійна гра, хоч і виглядає суперечливою, може бути стратегічним кроком, спрямованим на досягнення конкретних вигод для американської сторони.
Особливу увагу привертає заява держсекретаря США, який прямо вказав на допомогу американської розвідки у плануванні маршрутів дронів в обхід російської протиповітряної оборони. Це свідчить про реальну, а не декларативну підтримку, яка вже приносить плоди. Від початку року Україна завдала майже 200 ударів по російських нафтопереробних заводах, що в 11 разів більше, ніж торік. Така оперативна допомога, що працює «тут і зараз», вважається вигідною для США і санкціонована особисто президентом Трампом.
Читайте також: Україну "покарали" відкриттям одного кластеру ЄС: чому гальмується євроінтеграція
Наслідки військової допомоги та дефіцит озброєнь
Водночас, ситуація з озброєнням, особливо перехоплювачами Patriot, свідчить про реальний дефіцит. Сполучені Штати витратили майже половину власних запасів цих систем, а Україна, за неофіційними даними, володіє щонайменше сімома системами. 9 липня Київ звернувся до 40 країн з проханням поділитися перехоплювачами зі своїх складів в обмін на майбутні поставки. Ця ситуація підкреслює, що справжній стан справ криється не в гучних заявах, а в нагальній потребі в ресурсах, яка змушує звертатися до міжнародних партнерів.
Закон про санкції та затягування голосування
Паралельно з цим, процес ухвалення законопроекту про жорсткі санкції проти покупців російської нафти, який нібито отримав схвалення Трампа ще в січні, застряг у Сенаті. Попри наявність 84 голосів, що перевищують необхідну кількість для подолання вето президента, голосування досі не відбулося. Лідер більшості в Сенаті зазначає, що завантаженість різними питаннями заважає розгляду цього законопроекту. Це демонструє, що навіть найважливіші політичні кроки можуть роками «застрягати в шухляді».
Стратегія Трампа: вигода та миротворчість
Стратегія адміністрації Трампа полягає в паралельному русі двох ліній. Перша – це конкретна оперативна допомога, де є очевидна вигода для США, як-от тиск на Росію через удари по її нафтопереробній галузі. Друга – це збереження відкритим каналу зв'язку з Москвою, що дозволяє США грати роль потенційного миротворця. Для адміністрації Трампа в цьому немає протиріччя: допомога Україні в завданні ударів покликана наблизити закінчення війни на вигідних Вашингтону умовах, а діалог з Росією – впливати на цей процес.
«Ми допомагаємо нам бити глибоко по мордору, щоб ця війна нарешті закінчилась. Американська розвідка допомагає прокладати маршрути дронів в обхід ворожої протиповітряної оборони. Цілі обираємо ми самі, а дані по висоті, маршрутах і час атаки дають вони.» — Держсекретар США (інтерпретація).
Ця подвійна політика, попри поверхневу суперечливість, відображає реалістичний підхід: Україна розглядається як інструмент у великій геополітичній грі, але за умови правильного позиціонування, може стати й самостійним суб'єктом. Висловлюється думка, що реальна допомога, яка вже приносить конкретні результати, значно цінніша за декларативні заяви. Важливо не чекати остаточних рішень, а витискати максимум з поточної ситуації та можливостей.
Читайте також: Україна диктує сценарій війни: удари по Росії та брак рішень у Кремлі