Призначення генерал-майора Олександра Сирського на посаду Головнокомандувача Збройних Сил України стало однією з ключових подій останніх тижнів, викликавши дискусії щодо майбутнього української армії. Паралельно відбуваються зміни у Міністерстві оборони, зокрема пропозиція Президенту призначити Віце-прем'єром з інновацій Михайла Федорова, що свідчить про спроби перезавантажити систему управління військами та оборонно-промисловим комплексом.
Аналітики та військові експерти, такі як Тарас Чмут та Роман Сініцин, наголошують на складності ситуації, в якій опинилося нове керівництво. Вони вказують на наявні інституційні проблеми, ручне управління, негативний зворотний відбір та необхідність тривалого часу для системних змін. Додаткові виклики створює складний осінньо-зимовий період, можлива російська мобілізація, проблеми в Чорному морі та загальна деморалізація суспільства.
Виклики для нового Головнокомандувача
Одним з головних викликів для Олександра Сирського є необхідність роботи в умовах «великого шторму» та невирішеної політичної кризи. Армія, як зазначають експерти, стикається з відсутністю інституційного розвитку, що призводить до ручного управління та залежності від окремих персоналій. Зміна заступників та полковників, які реально виконують роботу, може зайняти щонайменше півроку, що є значним терміном в умовах війни.
Новий головнокомандувач має працювати в умовах невизначеності щодо ефективної системи управління, адже попередня система була побудована на персональних підходах. Системна трансформація потребує часу, якого, як підкреслюють, бракує, адже війна триває, а осінньо-зимовий період вимагає активної підготовки, нарощування резервів та тренувань.
Реформа закупівель та якість озброєння
Реформа системи державних закупівель та забезпечення якості озброєння є одним із ключових напрямків роботи Міністерства оборони. Існуюча система, де Збройні Сили формують потребу, а Міністерство оборони визначає наявні кошти, часто призводить до невідповідності запитів та реальних можливостей. Зокрема, проблема полягає в тому, що військові замовляють конкретне обладнання, а Агентство оборонних закупівель (АОС) зобов'язане придбати саме його, не маючи можливості альтернативного вибору.
Значна частина продукції, включаючи дрони та засоби РЕБ, не підпадає під систему державного гарантування якості. Це призводить до того, що підрозділи отримують неякісну техніку, яку змушені ремонтувати самостійно. Наприклад, придбані державою дрони часто потребують доопрацювання, пайки та перепайки зв'язку, щоб бути придатними до використання. Система державного гарантування якості (ДГЯ) мала б контролювати спроможність підприємств до виробництва, але наразі цей механізм працює неефективно.
Запровадження цифрових підходів, систем скорингу постачальників та аналізу ризиковості контрактів може допомогти покращити ситуацію. Це дозволить виходити з розміру авансування, враховуючи надійність постачальника, та зменшити ризики неефективних закупівель. Однак, для реалізації таких реформ потрібен час та послідовність дій, а не очікування швидких результатів протягом 100 днів.
«Нам треба не тільки робити якісь швидкі дії, які закривають діри тут і зараз, а паралельно думати, як це має бути правильно в довгостроковій перспективі. Треба розуміти, як ми сюди потрапили і що з цим робити.»
Проблеми мобілізації та підготовки
Реформа мобілізації, яка обговорюється з 2023 року, стикається з численними труднощами. Завдання президента як Верховного головнокомандувача, яке реалізується через Кабінет Міністрів, Міністерство оборони та Збройні Сили, потребує формування адекватної потреби, яка базується на реальній демографії, стані економіки та можливостях підготовки людей. Наразі пропонується скоротити кількість призовників, але підвищити їх якість.
Проблемним є функціонування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП). На думку експертів, вони мали б бути виведені з підпорядкування Сухопутних військ та підпорядковані Міністерству оборони. Окрім того, критика стосується підходів до формування нових бригад замість посилення вже існуючих боєздатних частин, що може призвести до роздуття штату та неефективного використання ресурсів.
Важливим аспектом є відсутність чіткої стратегії розвитку підготовки особового складу. Кожен навчальний батальйон потребує значних коштів та часу для будівництва та функціонування. Через брак підрядників та будівельників, реалізація цих проєктів затягується, що негативно впливає на загальні терміни підготовки та масштабування сил.
Структурні зміни та командна гра
Створення нових військових формувань, таких як командування далекобійного впливу та об'єднані сили швидкого реагування, викликає питання щодо доцільності та дублювання функцій. Експерти вважають, що замість створення паралельних структур, слід зосередитись на розформуванні неефективних підрозділів та посиленні боєздатних частин. Це дозволило б оптимізувати використання особового складу, техніки та майна.
Зазначається, що багато полковників та майорів, які могли б обійняти вищі посади, не мають такої можливості через відсутність вакансій або бюрократичні перепони. Роздуття штату, відділів та створення нових командувань може призвести до збільшення фінансових потоків та впливу на процеси закупівель, що створює ризики корупції та неефективного використання коштів. Поняття «кешбеку» в оборонних закупівлях, коли виробник повертає частину коштів, виглядає як завуальована форма відкату.
Призначення нових командирів та міністрів, як свідчить досвід, може призводити до тривалої паузи (близько чотирьох місяців) на розбір та налагодження процесів. Цей час, коли нове керівництво вникає в суть роботи, країна продовжує воювати, а закупівельні процеси мають функціонувати за інерцією. Це створює складні умови для управління та потребує не лише ефективних лідерів, але й чіткої стратегії та інституційного підходу, а не оцінки за прізвищами.
Стратегічне бачення та комунікація
Відсутність чіткої комунікації щодо причин кадрових змін, зокрема звільнення головнокомандувача та пропозиції щодо Михайла Федорова, створює суспільне невдоволення та деморалізацію. Без пояснення логіки прийнятих рішень, суспільство та військові залишаються в стані невизначеності, що може мати негативні наслідки для обороноздатності країни.
Україна, на відміну від Росії, не може дозволити собі втрачати людей через відсутність мудрої стратегії та неефективне управління. Необхідно берегти особовий склад, воювати розумно та мати чітке розуміння причинно-наслідкового зв'язку до перемоги. Відсутність такого плану, як свідчить досвід, призводить до хаосу, дублювання зусиль та неефективного використання ресурсів.
Важливим аспектом є покращення якості виробів, що надходять до війська. Виробники повинні мати дієву систему менеджменту якості, а держава – механізми контролю та стимулювання для виробництва якісної продукції. Прикладом успішного підходу є компанія, яка безкоштовно надавала війську інноваційні продукти, інвестуючи в їх розробку та покращення, що врешті-решт привело до створення якісного та доступного продукту.