Наприкінці 1990-х Україна та Польща досягли згоди, відклавши історичні суперечки заради майбутнього. Президенти Леонід Кучма та Олександр Квасневський заклали основу для примирення, символом якого стала формула «пробачаємо і просимо пробачення». Однак, згідно з дослідженням Texty.org.ua, цей процес був підірваний зовнішнім впливом, зокрема з боку Росії.
Дослідження виявило, що за роки, які минули від кінця 1990-х, ставлення поляків до Волинської трагедії суттєво змінилося. Якщо у 2008 році лише 20% поляків вважали себе добре поінформованими про трагедію, а 41% не знали про неї нічого, то у 2023 році 64% вже позиціонували себе як добре обізнані, а 92% чули про Волинь. Це викликає питання про те, хто і яким чином формував уявлення про цю трагічну подію в суспільстві.
Російський слід у формуванні наративів
Аналіз Texty.org.ua вказує, що частина аргументів, які зараз використовуються для концепції «Волинської різанини» як геноциду, походить з архівів НКВС. Протоколи допитів українських підпільників, вояків УПА та селян, отримані в радянських катівнях, часто стають основою для сучасних звинувачень. При цьому обставина отримання таких свідчень – під тиском тортур – нерідко випадає з критичного аналізу.
Кремль, за даними розслідування, обрав ефективну тактику: уникати прямого втручання в польсько-українську дискусію, натомість діючи через місцевих акторів. Важливим доказом цього став звіт російського фонду «Историческая память» за 2008–2018 роки. У ньому фонд відкрито заявляє, що Польща цікавить їх як «платформа для діяльності проти офіційних історико-пропагандистських концепцій Литви та України».
Механізм впливу полягав у поширенні в Польщі матеріалів про злочини українських націоналістів, на які реагували польські історики та політики, а потім ці тези використовувалися «самостійно польською стороною». Російський фонд також підкреслив, що підтримує дослідницьку діяльність польських істориків щодо Волинської трагедії, вводячи до наукового обігу нові документи.
Роль «українця, який підтверджує»
У 2013 році польські середовища знайшли «надзвичайно цінного союзника» – проросійського українського політика Вадима Колесніченка, депутата Партії регіонів. Він відвідав Варшаву на запрошення організаторів 70-х роковин Волинської трагедії. Його візит охопив ключові польські середовища: кресові організації, політиків, істориків, публіцистів та організаторів пам'ятних заходів.
Присутність Колесніченка дозволила російському наративу не виглядати як нав'язаний ззовні. Його озвучував українець перед польською аудиторією, що надавало йому ваги та легітимності в очах частини польського суспільства. Це сприяло формуванню стійкого кола політиків, громадських діячів, істориків та медійників, які активно обговорювали Волинь, часто витісняючи тему з маргінесів у центральний політичний дискурс.
Затуманення межі між дискусією та впливом
Розслідування Texty.org.ua констатує, що Росія не прагнула «підміняти» польську дискусію, а поступово впливати на її зміст, використовуючи вже наявні в польському суспільстві історичні ресентименти, авторитети, медійні майданчики та політичні контакти. З часом межа між добросовісною історичною дискусією, чесними дослідженнями та чужим інформаційним впливом стала майже невидимою.
Наслідком цього стало те, що багато людей у Польщі, як припускають автори розслідування, так і не помітили тонкого маніпулювання їхнім сприйняттям складної історичної теми. Це створює підґрунтя для подальшого використання історичної пам’яті як інструменту зовнішнього впливу.