У лютому-березні 2022 року село Новоселівка, відоме як "гора" на північно-східному в'їзді до Чернігова, стало ареною жорстоких боїв, коли російські війська намагалися прорватися до міста. 785 роками раніше, у жовтні 1239 року, цими ж шляхами до Чернігова увійшла монгольська орда. Ці збіги, хоч і вражаючі, підкреслюють стратегічну важливість рельєфу місцевості для оборони та наступу на місто, логіка якого визначала хід битв як у XI, так і у XX століттях. Якщо російській армії за місяць облоги Чернігів не скорився, то монголам це вдалося, поклавши край існуванню одного з найпотужніших державних утворень середньовічної Європи – Чернігівського князівства.
Падіння Чернігівського князівства внаслідок монгольської навали у 1239 році стало кульмінацією подій, що почали розгортатися ще у 1223 році. Тоді в степах Приазов'я з'явився новий, амбітний ворог – монголи. Половці, давні вороги руських князівств, звернулися по допомогу, попереджаючи про небезпеку: "Якщо ви не допоможете нам, то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете". Цей заклик до об'єднання зусиль був спрямований до руських князів, з якими половці за роки протистояння навчилися знаходити спільну мову, навіть породичавшись. Так, хан Котян, зять галицького князя Мстислава Удатного, просив про допомогу. Після наради в Києві, Мстислав Удатний переконав чернігівського та київського князів спільно виступити проти монголів. Цей похід, відомий як похід трьох Мстиславів, об'єднав сили чернігівського князя Мстислава Святославича, київського Мстислава Романовича та Мстислава Удатного. До них приєдналися половці та представники молодших гілок князівських родів, зокрема майбутній чернігівський князь Михайло Всеволодович.
Читайте також: Ужгородський замок отримав цифрового двійника для збереження спадщини
Перші зіткнення та битва на Калці
Об'єднане руське військо, до якого приєдналися половці, рушило в степи. Монголи, намагаючись уникнути конфлікту, відправили послів з пропозицією союзу проти половців. Однак послів було вбито, що стало причиною оголошення війни з боку монголів. "Ви послухали половців, а послів наших перебили. Йдете проти нас, то йдіть. Ми вас не чіпали. Хай усім Бог суддя", – такою була відповідь монгольського командування. Почалися розбіжності щодо тактики бою. Війська Мстислава Удатного першими зустріли ворога, розбивши монгольську розвідку. Однак, незважаючи на початковий успіх, частина полководців закликала ставитися до ворога з повагою. Монголи вдалися до хитрощів, вдаючи втечу та заманюючи руські війська у пастку. 31 травня 1223 року відбулася битва на річці Сілці. Загін Мстислава Удатного, переправившись через річку без узгодження з союзниками, потрапив під удар монголів. Війська київського князя Мстислава Романовича, оточивши себе частоколом, готувалися до оборони. Монголи запропонували їм здатися в обмін на гроші та безпеку. Після того, як оточене руське військо погодилося, князів, за літописними свідченнями, поклали під дерев'яний поміст і влаштували банкет. Ця битва стала однією з найболісніших поразок у давньоруській історії, призвівши до загибелі щонайменше трьох десятків князів, включно з чернігівським Мстиславом Святославичем. Майбутній чернігівський князь Михайло Всеволодович, який врятувався, до кінця життя боявся монголів.
Чернігів перед вторгненням: могутність і вразливість
Після перемоги над розрізненими руськими військами, монголи залишили давньоруські землі на 15 років. Однак, замість об'єднання проти спільного ворога, руські князівства продовжили війни та міжусобиці. У 1235 році, за кілька років до повномасштабного монгольського вторгнення, Чернігів зазнав облоги об'єднаних військ Галицько-Волинського та Київського князівств. Ця подія стала наслідком спроб Михайла Всеволодовича, майбутнього святого, захопити Київ. Перед монгольським вторгненням Чернігів був справжнім "мегаполісом" для свого часу, з населенням понад 20 000 осіб та укріпленою територією близько 360 гектарів. Місто мало широкі економічні зв'язки, про що свідчать знахідки чернігівських гривень, арабських та візантійських монет. Його оборонні споруди, включно з валами висотою 7 метрів та дерев'яними стінами, рівнями шириною 15 метрів, а також три брами, забезпечували надійний захист. Найслабшим місцем виявилася "Погоріла брама", яка зіграла ключову роль у захопленні міста монголами.
Облога та падіння Чернігова
У жовтні 1239 року монгольська орда підійшла до Чернігова. Переправившись через Десну, вони взяли місто в облогу. На момент вторгнення чернігівським князем був Михайло Всеволодович, проте, ймовірно, його не було в місті через страх перед монголами. Обороною міста, за припущеннями деяких дослідників, керував єпископ Порфирій. Монголами командував чи то онук Чингісхана Патій, чи то Менгу. На Чернігів наступав монгольський тумен – близько 10 000 воїнів. Монголи використовували метальні машини, зокрема пороки, які руйнували міські мури. Вони також мали вправних лучників і вершників, що робило їх непереможними. Археологічні дослідження вздовж вулиці Гончої, яка проходить приблизно так само, як і тисячу років тому, виявили численні наконечники монгольських стріл та сліди пожеж, що свідчать про запеклі бої на кожному оборонному рубежі. Найслабшим місцем виявилася "Погоріла брама", через яку монголи прорвалися до дитинця. Однією з найцікавіших знахідок є зламаний замок від брами до князівського двору, знайдений разом із порубаними тілами чернігівців. Оборона Чернігова тривала до 18 жовтня 1239 року, коли місто було взято. Князь Мстислав Глібович, який намагався врятувати Чернігів, разом зі своєю дружиною, ймовірно, загинув у боях.
Спадщина Чернігівського князівства та російська ідентичність
Після монгольського погрому Чернігів пережив століття занепаду. Площа міста скоротилася з 600 до 15-20 гектарів, а населення – з 20 000 до 2-3 тисяч осіб. Поступово центр князівства перемістився до Брянська. Михайло Всеволодович, аби повернути собі титул чернігівського князя, поїхав до монголів за ярликом, де був убитий разом зі своїм боярином. Його смерть стала символом боротьби та нескореності. Багато відомих російських династій, такі як Долгорукови, Волконські, Оболенські, вважали князя Михайла своїм предком. Титул чернігівського князя зберігався до початку XVI століття, коли останній князь Семен Можайський переїхав до Москви. Московське царство почало активно завойовувати сусідні руські землі, обґрунтовуючи це як "збирання руських земель" та називаючи себе "третім Римом". Чернігівські землі, захоплені Московією у 1503 році, стали частиною цієї конструкції. Московські царі зберігали згадку про Чернігівське князівство у своєму офіційному титулі, а мощі святого Михайла були вивезені до Москви як пропагандистський інструмент. Знайдені в кургані Чорна могила артефакти X століття, включаючи золоті та срібні злитки, зберігаються в Державному історичному музеї Москви. Ця політика привласнення спадщини триває й донині, про що свідчать події війни з Росією.
Історичні уроки Чернігівського князівства свідчать, що перемога можлива навіть над чисельнішим ворогом, але міжусобиці ведуть до втрати державності. Дослідження власної історії є запорукою того, що жодна зовнішня сила не зможе диктувати власне бачення минулого, запобігаючи повторенню трагічних помилок.
Читайте також: Лестригони: Найстрашніше чудовисько «Одіссеї», що перехитрило навіть Одіссея