27-річний український військовий з позивним «Хворий» (що означає «хворий» українською) провів 204 дні на критично важливому секторі фронту поблизу Костянтинівки. Його досвід, здобутий з вересня 2025 року по березень 2026 року, висвітлює нові реалії infantry service, трансформовані сучасними технологіями, зокрема всюдисущими дронами.
«Якщо не я, то хто?» – так солдат пояснює своє рішення служити на передовій. Його перше бойове завдання тривало майже сім місяців, кардинально відрізняючись від попередньої служби, яка обмежувалася патрулюванням та чергуванням на блокпостах. Солдат розповів про виклики, психологічний тиск, адаптацію до постійної присутності ворожих дронів та взаємодію з побратимом.
Нові правила війни: Дрони та тривалі позиційні бої
Сучасне поле бою в Україні суттєво змінилося завдяки новим технологіям. Infantry deployments тепер можуть тривати сотні днів, а переміщення на позиції та з них стали надзвичайно ризикованими операціями через постійний моніторинг з боку російських дронів. Солдат «Хворий» зазначив, що з початком його бойового досвіду ера дронів вже розгорнулася повною мірою: з'явилося більше дронів-пасток та вдосконалилися розвідувальні дрони, включаючи покращення камер і комунікацій, а також збільшення дальності польоту. Це, за його словами, зробило війну «просто небезпечнішою».
Персоналізація викликів для солдата полягає в необхідності постійно вдосконалювати навички боротьби з дронами, зокрема їх збивання. Стало складніше ховатися та отримувати припаси через безперервне спостереження. Для забезпечення безпеки переміщень підрозділи часто чекають на несприятливі для дронів погодні умови.
Психологічний вимір та взаємодія на передовій
204 дні на позиції – це серйозне випробування, особливо коли поряд лише один побратим. Солдат «Хворий» наголошує, що бути удвох було значно легше, ніж наодинці, як психологічно, так і через можливість покладатися одне на одного. Однак, навіть в умовах нерозривної співпраці, періодично виникали конфлікти через побутові питання, такі як вибір аудіокниг чи гучність радіо. Ці суперечки, на думку солдата, були скоріше способом «випустити пар» та боротьбою з втомою і нудьгою.
Підтримка зв'язку з близькими здійснювалася через радіоповідомлення, що дозволяло обмінюватися голосовими повідомленнями. Святкові дні, як-от Новий Рік та Різдво, відзначалися в обмеженому колі, але особлива увага приділялася отриманим від командування посилкам з делікатесами, що дарувало відчуття свята та людської турботи.
Адаптація та зміна сприйняття небезпеки
З часом сприйняття небезпеки змінюється. Солдат зазначив, що звик до багатьох речей, які раніше викликали занепокоєння. Він пояснює це адаптацією та тим, що реальна небезпека виявилася меншою, ніж уявлялося до першого досвіду. Однак, прагнення «відчути себе живим», дихати свіжим повітрям та не сидіти вдома, дивитися в гаджети, залишається сильним. Навіть після пережитого, солдат не впевнений, чи готовий повернутися на передову.
Він вважає, що цивільне населення не може повністю зрозуміти складнощі, з якими стикаються піхотинці, оскільки «вони там не були». Водночас, він відчуває певне визнання суспільства завдяки публікаціям та інтерв'ю, що підвищує впізнаваність військових та впливає на ставлення до них.
Майбутнє піхоти та особисті перспективи
Щодо можливості заміни піхоти дронами, солдат висловлює обережність, зазначаючи, що хоча дрони ефективні за сприятливої погоди, у складних умовах людина з гвинтівкою залишається ключовим елементом. Він висловлює надію, що машини зможуть замінити людей у найнебезпечніших ситуаціях. Попри пережитий досвід, він вже рухається далі, хоча його майбутнє в армії залишається невизначеним; він планує залишатися в бригаді і робити те, що може.
«Після всього, що я пережив, я просто хотів відчути себе живим, кудись піти, подихати свіжим повітрям. Я просто не хотів сидіти вдома, дивитися в гаджети і марнувати час.» — Український військовий з позивним «Хворий».