Російська Федерація почала процес переписування історії на тимчасово окупованих територіях України. На зміну українським освітнім програмам приходять нові підручники, нав'язані кремлівським режимом, які позиціонують Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області як «історично російські землі», що «повернулися» до своєї батьківщини. Ця політика спрямована на знищення української національної ідентичності та інтеграцію окупованих територій до російського наративу.
Аналітик Брайан Вітмор у новому коментарі підкреслює, що ця пропагандистська кампанія не виникла раптово. Він стверджує, що протягом значної частини ХХ століття західні науковці також розглядали Східну Європу крізь призму російськоцентричної імперської оптики. Це призводило до маргіналізації історії та національних ідентичностей України, Білорусі та інших націй, які зазнали колонізації з боку Москви. Вітмор зазначає, що, хоча академічна спільнота поступово виправляє ці помилки, на окупованій території України пропаганда стає офіційним навчальним планом.
Переосмислення історичного наративу
Впровадження нових підручників на окупованих українських територіях є частиною ширшої стратегії Росії з ревізії історії. Кремль прагне представити українські землі як невід'ємну частину російської історії, заперечуючи право України на власну державність та національну ідентичність. Це включає переписування подій, пов'язаних з історією України, її культурою та мовою, подаючи їх у викривленому російському контексті. Мета полягає в тому, щоб сформувати у молодого покоління на окупованих територіях стійке переконання у «спільному» історичному корінні з Росією та легітимності російської окупації.
Критика західної історіографії
Брайан Вітмор вказує на історичний контекст, який сприяє російській пропаганді. Він зазначає, що певна частина західної академічної спільноти довгий час трактувала історію Східної Європи через «російськоцентричну імперську лінзу». Це означало, що національні рухи та прагнення до незалежності України, Білорусі та інших народів часто розглядалися як другорядні або навіть як інструмент протистояння з Росією, а не як самостійні процеси. Така оптика, нав'язувана історичними дослідженнями, створювала сприятливе підґрунтя для російських наративів про «братні народи» та «спільну історію», які Москва активно використовує для виправдання своїх агресивних дій.
Водночас, Вітмор зауважує, що зараз спостерігається певна корекція у західній історіографії. Академіки все частіше визнають помилковість попередніх підходів та звертають увагу на суб'єктність і самобутність історії країн, які були частиною імперій, зокрема Російської. Однак, на окупованих територіях України ця тенденція обернулася на протилежне: замість виправлення історичних помилок, відбувається нав'язування фальсифікованої історії як обов'язкової освітньої програми, що демонструє цинізм російської політики.
Наслідки для майбутнього
Нав'язування нового історичного наративу на окупованих територіях України має довгострокові наслідки. Воно спрямоване на формування покоління, відірваного від власної культури та історії, лояльного до російського режиму. Це ускладнює процес реінтеграції цих територій до складу України в майбутньому та створює нові виклики для української держави у боротьбі за свідомість своїх громадян. Для протидії цій пропаганді Україна має активно працювати над збереженням та популяризацією власної історії та культури, а також підтримувати інформаційні кампанії, спрямовані на викриття російських фейків та маніпуляцій.