Політика "ізоляційної стіни", яку німецькі демократичні партії десятиліттями будували навколо "Альтернативи для Німеччини" (AfD), зазнала краху. Партія, яку тримали "за скляною перегородкою", не маючи можливості впливати на політичні рішення, нині демонструє вражаючі результати. Згідно з останніми опитуваннями, AfD може отримати понад 40% підтримки в одній із земель і вперше очолити регіональний уряд. Це ставить під сумнів ефективність захисного механізму німецької демократії, який, схоже, сам став каталізатором зростання сил, від яких мав захищати.
Ситуація в Саксонії-Ангальт, де 6 вересня відбудуться вибори до земельного парламенту, яскраво ілюструє цю тенденцію. Опитування свідчать про підтримку AfD на рівні 41-43%, тоді як Християнсько-демократичний союз (ХДС), що домінував тут десятиліттями, має лише близько 22%. Інші партії, такі як Ліва партія (13%) та соціал-демократи (6%), також показують низькі результати. Подібні тенденції спостерігаються і на федеральному рівні: на виборах до Бундестагу в лютому 2025 року ультраправі стали першою силою в усіх п'яти землях колишньої НДР, здобувши підтримку приблизно третини виборців на сході країни проти 18% на заході.
Історичний контекст та специфіка Східної Німеччини
Зростання популярності AfD на сході Німеччини має глибоке історичне коріння. Після об'єднання країни східні регіони пройшли через демонтаж промисловості, масове безробіття, відтік молоді та складні соціальні експерименти. Це створило специфічне середовище, де люди, які залишилися, є найстаршими за середнім віком, а зарплати та пенсії залишаються нижчими за західні. Додає до цього недовіра до державних інституцій, успадкована з часів НДР, що робить східнонімецького виборця більш схильним до протестного голосування.
Відсутність міцного зв'язку зі старими партіями, які часто будувалися з нуля на початку 90-х із залученням кадрів із заходу, також сприяє міграції голосів. На відміну від заходу, де політичні партії мають сильнішу емоційну прив'язку, східний виборець легше змінює свої політичні вподобання. Крім того, менша кількість мігрантів на сході, попри меншу реальну загрозу, посилює страх перед ними, що добре демонструє, наскільки тема стосується втрати контролю, а не безпосереднього сусідства.
Повернення ультраправих: від теорії до практики
На виборах до земельного парламенту в Саксонії-Ангальт кандидатом від ультраправих є 35-річний Ульріг Зігмунд. Керівництво земельного відділення AfD ставить за мету абсолютну більшість, що дозволить їм одноосібно ухвалювати рішення. Навіть якщо ця мета не буде досягнута, існує ймовірність формування коаліції з невеликою партією Сари Вагенкнехт, яка вже заявила про небажання голосувати за чинного прем'єра від ХДС. Таким чином, сценарій, за якого ультраправі формують земельний уряд, перестає бути гіпотетичним і стає одним з робочих варіантів. Це підтверджує думку про те, що прихильники "подковоподібної" моделі політичного спектра, де крайні ліві та праві можуть об'єднуватися, виявилися праві.
У грудні 2018 року Християнсько-демократичний союз (ХДС) ухвалив резолюцію про несумісність з AfD та Лівою партією, заборонивши членам партії співпрацювати з ними. Ця "пожежна стіна" мала на меті обмежити вплив ультраправих. Однак на практиці вона призвела до того, що депутатів AfD не допускали на ключові посади, а їхні голоси намагалися мінімізувати. Незважаючи на це, дослідження показало, що приблизно кожна п'ята ініціатива ультраправих на місцевому рівні отримувала підтримку інших партій, що свідчить про певну недієвість "стіни" навіть на низовому рівні.
Історія останніх років демонструє, як спроби ізоляції AfD не лише не зупинили її зростання, але й призвели до несподіваних наслідків. У лютому 2020 року в Тюрингії ультраправі допомогли обрати прем'єром землі політика від вільних демократів, що викликало політичну кризу і призвело до відставки голови ХДС Аннегрет Крамп-Каренбауер. Наступний удар завдав Фрідріх Мерц, який у січні 2025 року вніс до Бундестагу міграційний план, що пройшов за допомогою голосів AfD. Це стало першим випадком, коли рішення парламенту ухвалювалося за їхньої вирішальної участі, що посилило репутаційну кризу Мерца та надало доказ тріщини в "стіні".
Третій серйозний удар стався влітку 2025 року, коли голосування за кандидатуру судді Конституційного суду довелося відкласти через відмову десятків депутатів ХДС підтримати кандидатку від соціал-демократів. Претензії до неї включали ліберальний підхід до абортів, підтримку обов'язкової вакцинації та публічні висловлювання на користь заборони AfD. Це показало, що старі партії не спроможні досягти консенсусу, тоді як AfD, не несучи жодної відповідальності за ухвалення рішень, продовжує нарощувати свою підтримку. Партія може дозволити собі обіцяти будь-що, адже практична реалізація цих обіцянок не стосується її безпосередньо.
Зміна суспільних настроїв та європейський контекст
Політика "ізоляції" також мала негативний вплив на класичні партії, змушуючи їх формувати коаліції з лівішими силами, що розмиває їхню ідентичність. Найяскравіший приклад – коаліція в Тюрингії, яка виживає завдяки підтримці Лівої партії, співпраця з якою заборонена внутрішньою резолюцією ХДС. Зміна суспільних настроїв очевидна: якщо у вересні 2024 року близько 60% громадян вважали "стіну" правильною політикою, то влітку 2026 року ці цифри зрівнялися (47% на 47%). На сході країни 58% називають цю політику помилковою, і вперше більшість німців не заперечує проти коаліцій з ультраправими.
Ці процеси відбуваються в загальноєвропейському контексті, де в Іспанії правоцентристи вже формують коаліції з ультраправими. "Ізоляційна стіна" обмежувала рух, але не впливала на підтримку AfD, натомість сильно била по класичних партіях. Сьогодні ізоляція протестної партії сприймається виборцями як спроба відібрати останній інструмент невдоволення. Важливим аспектом для України є послідовна позиція AfD проти санкцій проти Росії, і їхній прихід до влади може серйозно вплинути на підтримку України з боку Німеччини.
Виклики для німецької демократії
Ситуація в ХДС є надзвичайно складною. Заклики припинити політику "ізоляції" звучать публічно, але скасування резолюції 2018 року може розколоти партію навпіл. Збереження ж її призводить до співпраці з лівішими політичними силами, що розмиває партійну ідентичність. Обговорення заборони AfD конституційно нереальне. Німецька демократія опинилася перед завданням, яке, зрештою, доведеться вирішувати кожній європейській країні: як поводитися з партією, що набирає значну підтримку, але відкидає базові засади системи. Стратегія "ізоляції" не спрацювала, а "кооптація" спрацьовує через раз. Залишається третій, найповільніший і найдорожчий шлях: повернути людям відчуття, що класичні партії здатні щось змінити в їхньому житті. Часу на це в Німеччині лишилося обмаль, адже 8 років були витрачені на "будівництво стіни" замість "ремонту будинку".