Автор статті, спираючись на власний досвід та дослідження, проведене компанією BCG у Філіппінах, стверджує, що країни повинні почати вимірювати не лише матеріальні блага, а й мрії та амбіції своїх громадян. За результатами опитування, філіппінці прагнуть фінансової безпеки для покриття медичних витрат, мріють про майбутнє для своїх родин і не відчувають достатньої підтримки від державних та приватних установ у досягненні цих цілей. Ці висновки змушують задуматися над тим, чи справді концепція «розвитку» в її сучасному розумінні відображає справжні прагнення людей.
Філіппінські мрії: результати дослідження
Національне репрезентативне опитування, проведене у Філіппінах, виявило три ключові аспекти мрій громадян. По-перше, найпоширенішим бажанням у всіх соціально-економічних групах є досягнення фінансової безпеки, яка дозволила б покривати медичні потреби. Це ілюструється історією Тедрі, 26-річної вчительки дошкільної освіти, яка мріє про кар'єру в б'юті-індустрії та політиці, але наразі змушена допомагати родині з оплатою медичних рахунків за дідуся, який нещодавно переніс інсульт.
По-друге, дослідження показало, що більшість філіппінців мріють не стільки для себе, скільки для своїх розширених родин. Наприклад, Джой, 56-річний радіомеханік, який працює майже цілодобово, мріє про пенсію, але не може собі її дозволити, оскільки ще не виплатив повну вартість навчання своєї доньки. Його бажання – стати фермером, соціальним працівником чи вчителем старших класів, але пріоритетом залишається забезпечення освіти дитини.
По-третє, було встановлено, що філіппінці переважно не відчувають підтримки від державних та приватних установ у реалізації своїх мрій, покладаючись здебільшого на власні сили. Свідченням цього є історія Сьюзен, 35-річної журналістки, яка після народження першої дитини вирішила започаткувати власний бізнес з продажу дитячого одягу онлайн, прагнучи забезпечити фінансову стабільність для своєї сім'ї. Її амбіції включають відкриття власного магазину в торговому центрі та придбання другого будинку в горах.
Альтернативні моделі вимірювання прогресу
Автор ставить під сумнів традиційне трактування «розвитку» як сукупності зростаючих числових показників, зазначаючи, що в багатьох країнах світу цей процес не призводить до наближення людей до їхніх справжніх життєвих цілей. Навіть показник «Валового національного щастя» (GNH) у Бутані, хоч і переосмислює поняття розвитку, фокусуючись на щасті, культурі та духовному задоволенні, не завжди відображає прогрес у досягненні особистих мрій. Прикладом слугує той факт, що близько 10% кваліфікованих та освічених бутанців емігрували у 2022 році, що свідчить про розбіжність між відчуттям щастя та реалізацією життєвих прагнень.
Пропонується концепція «вимірювання мрій», яка, на відміну від вимірювання щастя, фокусується не лише на теперішньому стані, а й на динаміці прогресу. Автор проводить паралель із корпоративним сектором, де відділи людських ресурсів регулярно оцінюють розвиток співробітників. За аналогією, пропонується створення «міністерств мрій» на державному рівні, які б відстежували особисті амбіції громадян, їхні досягнення, а також потенційні перешкоди у реалізації цих мрій. Такі міністерства могли б співпрацювати з іншими відомствами, зокрема з міністерствами охорони здоров'я, торгівлі, праці та освіти, для створення умов, сприятливих для досягнення громадянами своїх цілей, незалежно від того, чи мріють вони стати письменниками, істориками, астронавтами чи психотерапевтами.