Вірменія, держава, яку тривалий час асоціювали з проросійською політикою, демонструє посилення конфліктів з Росією. Останнім кроком стало рішення прем'єр-міністра Нікола Пашиняна про арешт Роберта Кочаряна, другого президента Вірменії та близького соратника Володимира Путіна. Цей арешт розглядається як прямий виклик Кремлю та сигналізує про можливий розрив зв'язків з Москвою з метою інтеграції до Європи.
Аналітики вважають, що це рішення є частиною ширшої стратегії Вірменії на відхід від російської орбіти та зближення з Європейським Союзом. Попри те, що Вірменія ще не подала офіційну заявку на членство в ЄС, кроки, подібні до арешту Кочаряна, свідчать про готовність Пашиняна йти на конфлікт з Росією заради євроінтеграції. Це виступає в різкій контрасті з попередніми роками, коли Пашинян зволікав з радикальними змінами у зовнішньополітичному курсі, намагаючись зберегти баланс між Сходом і Заходом.
Арешт Роберта Кочаряна: політичний чи економічний злочин?
Арешт Роберта Кочаряна, якого порівнюють з українським політиком Віктором Медведчуком через його близькість до Путіна, є четвертою спробою притягнути його до відповідальності. На відміну від попередніх, коли його звинувачували в події 2008 року, що багато вірмен вважають державним переворотом, цього разу справи стосуються суто економічних злочинів: корупції та крадіжки державного майна. Вважається, що Кочарян накопичив значні статки та володіє великою кількістю майна, походження якого він не може довести, включаючи нерухомість у Єревані та курорти на озері Севан.
Ці кроки сприймаються вірменським суспільством неоднозначно: частина розцінює їх як боротьбу з корупцією, інша – як політичну помсту Пашиняна опоненту. Проте, попри низьку популярність Кочаряна, арешт сприймається як публічний ляпас Володимиру Путіну, який, як вважається, гарантував йому недоторканність. Це також надсилає сигнал іншим союзникам Росії про те, що Москва не може гарантувати їм безпеку.
Розрив з Росією: від ОДКБ до економічних обмежень
Вірменія демонструє послідовне віддалення від Росії. Країна дедалі більше ігнорує засідання Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) і не сплачує членські внески. Пашинян висловлював готовність до виключення з ОДКБ. Крім того, він планує підняти питання російських торговельних заборон на засіданні Євразійського економічного союзу, вказуючи на неефективність цієї структури як економічного утворення. Останнім часом Росія також почала посилювати економічний тиск на Вірменію, вводячи обмеження на вірменські продукти, що особливо боляче вдарило по фермерах.
Ці кроки відбуваються на тлі значного розчарування вірмен у Росії, особливо після її бездіяльності під час війни з Азербайджаном. Багато хто тепер вважає Росію не другом, а загрозою. Попри побоювання щодо можливої помсти з боку Москви, Вірменія, схоже, обрала шлях інтеграції до Заходу, отримавши підтримку від Європейського Союзу. ЄС відкрив свої ринки для вірменської аграрної продукції, надав фінансову допомогу та почав фінансувати оборонні закупівлі для вірменської армії.
Важливим сигналом стало те, що в новій програмі уряду Пашиняна Росія вперше не названа стратегічним партнером, натомість стратегічними партнерами визначено США, ЄС та Францію. Франція, зокрема, активно лобіює вступ Вірменії до ЄС. Ці події свідчать про наростання розриву між Вірменією та Росією, що, на думку аналітиків, є позитивним чинником для України на світовій арені.