Україна має інформацію про плани Росії щодо мобілізації 600 тисяч осіб протягом найближчих років. Згідно зі спільним брифінгом Головного управління розвідки та Служби зовнішньої розвідки України, російське керівництво планує мобілізувати по 300 тисяч осіб щорічно у 2026 та 2027 роках. Це відбувається на тлі вдосконалення мобілізаційної інфраструктури, запровадження електронних повісток та зміни законодавства для полегшення залучення до армії різних верств населення, включно із засудженими та соціально дезадаптованими елементами.
Останнім часом Росія активно будувала свою мобілізаційну машину, уникаючи при цьому повномасштабної одномоментної мобілізації. Паралельно з цим було створено автоматизований електронний реєстр військовозобов'язаних з доступом до різних баз даних, а також запроваджено електронні повістки через державні сервіси, ігнорування яких призводить до низки обмежень: від блокування рахунків до заборони на виїзд за кордон та керування транспортними засобами. Ці кроки свідчать про підготовку до швидкого та організованого призову великої кількості людей до лав збройних сил.
Деталі російських планів та підходи до мобілізації
Згідно із заявами українських розвідувальних органів, Росія планує мобілізувати 300 тисяч осіб до кінця 2026 року, і ще 300 тисяч – протягом 2027 року. Першочерговим пріоритетом є поповнення підрозділів, що вже беруть участь у бойових діях в Україні та зазнають значних втрат. Другим пріоритетом є доукомплектування частин, що формуються на території Росії. Кремль, однак, заперечує інформацію про мобілізацію, називаючи її «інформаційною уткою», спрямованою на дестабілізацію та втручання у вибори.
Історично, мобілізація у вересні 2022 року стала для Росії політичною та адміністративною травмою, зруйнувавши ілюзію «дистанційної» війни для населення. Вона непропорційно сильно торкнулася периферійних та бідніших регіонів, оминаючи Москву та Санкт-Петербург. Цей досвід навчив Кремль розглядати мобілізацію як ефективний, але політично ризикований інструмент, який слід використовувати лише за крайньої необхідності. Зважаючи на це, Росія розробила систему постійного рекрутингу через контракти, яка дозволяє уникати суспільного резонансу, пов'язаного з масовим призовом.
Система контрактного набору, яка активно розвивалася з 2022 року, мала чотири ключові особливості: щоденний, рутинний набір без загальнонаціональних кампаній; можливість змінювати ціну (виплати) без зміни правового режиму; розподіл відповідальності між усіма рівнями влади; та індивідуальний контракт для кожного солдата, що формально робить процес «добровільним». Це дозволило трансформувати політично небезпечне рішення про мобілізацію в індивідуальне фінансове рішення. Вартість річного військового доходу нового контрактника може сягати 5,5 мільйонів рублів (близько 65 000 доларів США), а у разі смерті сім'я отримує понад 100 000 доларів. Це є потужним стимулом, особливо в бідних регіонах Росії, де звичайні зарплати значно нижчі.
Однак, останнім часом ця система демонструє ознаки кризи. Регіони почали конкурувати за контрактників, підвищуючи бонуси, що свідчить про вичерпання «легкого» ресурсу. Також запроваджено реферальну систему, де за залучення нового солдата виплачується комісія. Ці процеси призводять до зростання вартості залучення одного рекрута. Попри це, система все ще здатна генерувати значну кількість солдатів, хоча обсяги набору нижчі, ніж на піку 2024 року.
На тлі цього, українська розвідка оцінює рекрутинг у 232 000 контрактників за перші сім місяців 2026 року, тоді як за той самий період російські війська втратили близько 240 000 осіб, з яких щонайменше 140 000 – безповоротні втрати. Це означає, що поточний набір переважно покриває втрати та доукомплектовує існуючі підрозділи, але не створює значних стратегічних резервів для нових масштабних наступальних операцій чи відкриття нових фронтів. Наявні дані вказують на акцент на заміщенні втрат та відновленні боєздатності, а не на формуванні нової потужної армії.
Політичні та військові дилеми Путіна
На тлі недостатнього ресурсу для реалізації амбітних планів, Росія стоїть перед вибором: зменшити амбіції або знайти додаткових солдатів. Враховуючи незмінну політику Володимира Путіна, варіант зменшення амбіцій є малоймовірним. Таким чином, залишається необхідність вдатися до мобілізації – інструменту, якого він свідомо уникав останні чотири роки через його політичну токсичність. Цього разу, однак, умови для мобілізації є значно гіршими: Росія перебуває у стані тривалої війни, стикається з паливною кризою та має зростаючу втому населення від конфлікту, що відображається у падінні рейтингів Путіна. Водночас, адміністративна машина для проведення мобілізації була вдосконалена.
Існує реальна загроза того, що мобілізація може бути оголошена після парламентських виборів у Росії 18-20 вересня 2026 року. Це найзручніший політичний таймінг, який дозволяє уникнути прямого впливу на виборчий процес. Хоча точна дата залишається невизначеною, можливі сценарії розвитку подій включають поповнення військ в Україні, створення стратегічного резерву або навіть підготовку до протистояння з НАТО. Три ключові напрямки потенційного використання мобілізованих сил: Україна (поповнення втрат, новий наступ), створення стратегічного резерву для гнучкості дій, та протистояння з НАТО (доукомплектування відповідних підрозділів).
Усвідомлення реальності цієї загрози є критично важливим для України. Будь-яке поповнення російської армії, особливо масштабне, несе серйозні ризики. Однак, це також свідчить про точку болю, якої Україна досягла, змусивши ворога вдатися до інструментів, яких він раніше уникав. Україна не має права зламатися під тиском нових загроз, адже альтернатива – поразка – є значно катастрофічнішою. Підтримка сил оборони та єдність є ключовими для протистояння викликам.