Понад 300 мільйонів операцій щорічно проводяться у світі, при цьому значна частина з них може бути неефективною або не нести суттєвої користі пацієнтам, як показують останні дослідження. З'ясувалося, що такі поширені втручання, як операція з видалення апендикса, часто можуть бути замінені курсом антибіотиків, а процедури на плечах, колінах та простаті не завжди є необхідними. Це ставить під сумнів необхідність багатьох хірургічних втручань, які раніше вважалися стандартом лікування.
Останніми роками спостерігається зростання кількості рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) хірургічних процедур, які вважаються «золотим стандартом» для оцінки ефективності медичних втручань. Ці дослідження, зокрема, показали, що видалення апендикса не завжди перевершує за ефективністю лікування антибіотиками. Крім того, деякі операції, як-от реконструкція ротаторної манжети чи спондилодез, демонструють результати, не відмінні від плацебо або фізіотерапії. Водночас, операції на простаті не вплинули на смертність, але погіршили урологічні та сексуальні функції пацієнтів.
Фінансові стимули та їхній вплив на хірургічну практику
Аналіз, проведений виданням The Economist, виявив залежність між системою оплати праці хірургів та кількістю проведених ними операцій. У країнах, де хірурги отримують фіксовану зарплату, наприклад, у Великій Британії та Скандинавії, спостерігається швидше скорочення кількості операцій. На противагу цьому, у США, де хірургам платять за кожну виконану процедуру, що ставить їх у положення «малих підприємств», кількість операцій залишається вищою. Прикладом є операції на плечі для видалення кісткового виросту: у Великій Британії їх кількість різко впала після доведення неефективності, тоді як у США ця процедура залишається популярною.
Ця залежність вказує на те, що фінансова мотивація може спонукати хірургів проводити операції, які не завжди є нагально необхідними. Коли дохід залежить від обсягу виконаної роботи, виникає спокуса вдаватися до втручань навіть за відсутності чітких показань. Це може призводити до надмірної хірургічної активності, яка не завжди відповідає інтересам пацієнтів.
Роль плацебо та природного одужання
Значна частина позитивного ефекту, який пацієнти відчувають після операції, може бути зумовлена не самою процедурою, а іншими факторами. Дослідження, опубліковане у журналі JAMA, виявило, що дві третини поліпшення пов'язані з самовідновленням організму або ефектом плацебо. Ефект плацебо посилюється відчуттям турботи з боку медичного персоналу, підготовкою до операції та навіть звуковими стимулами, що імітують хірургічні маніпуляції.
Природне одужання також відіграє ключову роль. Багато станів, що потребують хірургічного втручання, можуть покращитися самостійно з часом. Це особливо стосується хронічного болю, де ефект плацебо та природне відновлення можуть значно перевищувати реальну користь від операції. Наприклад, дослідження операцій на коліні показали, що пацієнти після фіктивної операції через десять років мали менше проблем, ніж ті, хто переніс реальне втручання.
Виклики зміни хірургічної практики
Зміна усталених хірургічних практик є складним процесом. Багато хірургів, які роками виконують певні процедури, мають труднощі з прийняттям того факту, що їхня робота може бути марною або навіть шкідливою. Існує тенденція переоцінювати переваги процедур, оскільки на подальші огляди частіше звертаються пацієнти, яким стало краще. Крім того, пацієнти самі часто наполягають на операціях, спираючись на результати обстежень, які виявляють аномалії, що можуть бути природними проявами старіння.
Деякі хірурги, щоб змінити цю ситуацію, закликають колег «впевнено бути невпевненими» та проводити більше РКД. Молоді фахівці виявляються більш відкритими до змін, і кількість процедур, які припиняють виконувати через їхню неефективність, зменшується з часом. Для досягнення справжніх змін необхідно, щоб хірурги ставили під сумнів свої дії та керувалися даними доказової медицини, прагнучи виконувати свою гіппократівську обіцянку «не нашкодити».