1) «Царство планети мавп» (2024)
Тип апокаліпсису: вірус, який підняв мавп до розумного рівня і «відкинув» людей. Світ: минуло ~300 років; руїни заростають, мавпи будують нові поселення поверх залишків цивілізації; люди — радше робоча сила, а не суб’єкт. Герой: Ноа, молодий представник свого клану. Конфлікт: з’являється Проксімус — ватажок, який збирає імперію; його експансія руйнує життя Ноа, забирає близьких і викидає героя зі звичного світу. Що «працює»: історія про втрату й спротив вертикалі влади; подорож, у якій відкриваються різні кланові порядки, роль людей і «залишки технологій», які ще дихають.
2) «Аліта: Бойовий ангел» (2019)
Тип апокаліпсису: після великої війни світ поділився на «верх» і «низ». Світ: зверху — місто еліти з ресурсами й комфортом; внизу — «залізне місто» серед звалищ і арен, де виживають люди й кіборги. Героїня: Аліта — напівзруйнований кіборг із живим мозком, знайдена на смітнику. Конфлікт: вона нічого не пам’ятає, але має бойові рефлекси й швидкість, що видають приховане минуле; пошук відповідей заводить у систему мисливців за головами, місцевих босів і вплив верхнього міста. Що «працює»: особиста ідентичність проти жорсткої соціальної машини; вибір союзників і ризик зради.
3) «Фінч» (2021)
Тип апокаліпсису: сонячний удар, зруйнований озоновий шар; поверхня стала «піччю». Світ: смертельний ультрафіолет удень, бурі вночі, зламане господарство, більшість людей загинула. Герой: Фінч — самітник у місті-бункері; поруч лише пес. Конфлікт: здоров’я героя погіршується, і він створює андроїда Джефа, щоб той навчився людської відповідальності й після смерті Фінча подбав про собаку. Що «працює»: «тиха» подорож і передача естафети; фільм не про глобальну війну, а про людяність, турботу й спадок.
4) «Тихе місце» (2018)
Тип апокаліпсису: істоти, які майже не бачать, але реагують на будь-який шум. Світ: виживають ті, хто навчився жити так, ніби кожен звук — останній. Герої: сім’я Ебботів. Конфлікт: вони вже пережили трагедію (смерть молодшого сина через дрібну помилку); мати вагітна — ідея народження в «світі тиші» стає екстремальним викликом. Що «працює»: тиша як режим існування, а не просто трюк; це не лише хорор, а сімейна історія про виживання й провину.
5) «Потяг до Пусана» (2016)
Тип апокаліпсису: зомбі-інфекція, замкнений простір швидкісного поїзда. Світ/старт: фінансист із Сеула везе доньку до мами в Пусан; паралельно в місті спалахує інфекція, заражена пасажирка встигає заскочити у вагон. Конфлікт: вірус миттєво охоплює потяг; кожна зупинка — лотерея (станції заражені, інформаційний вакуум). Що «працює»: головний страх — не лише зомбі, а поведінка людей: одні штовхають інших «під ніж» за шанс, інші тримаються разом до кінця; емоційна арка батька й доньки.
6) «Дівчина з усіма дарами» (2016)
Тип апокаліпсису: грибок, який перетворює людей на «голодних тварин». Світ: військові бази тримають периметр і шукають пояснення/рішення. Героїня: Мелані — дитина, яка заражена, але зберігає розум. Конфлікт: для військових вона загроза, для лікарки — матеріал для вакцини, для вчительки — дитина і людина; після прориву бази невелика група вирушає через порожні міста. Що «працює»: моральний вузол: чи має людство право «рятуватися», жертвуючи тими, хто вже став чимось більшим, ніж просто хвороба.
7) «Z для Захарії» (2015)
Тип апокаліпсису: післясмак ядерної війни, радіація. Світ: є долина-оаза, придатна для життя. Герої: молода дівчина Енн, яка вважає себе останньою; інженер Джон Луміс, що приносить «інфраструктурне» виживання; потім з’являється третій — Келеб (шахтар). Конфлікт: камерне співіснування трьох людей у світі, де помилки «нікому виправляти»; ревнощі й недовіра виходять на перший план. Що «працює»: апокаліпсис як підсилювач людської психології, а не як екшен.
8) «Кловерфілд, провулок 10» (2016)
Тип апокаліпсису: невизначена катастрофа «за вікном» (війна/атака/щось інше). Світ: події майже повністю в бункері. Героїня: Мішель прокидається прикутою після аварії; Говард каже, що «врятував» її і назовні отруєне повітря; є ще юнак Емет. Конфлікт: правила жорсткі, історії не сходяться, з’являються ознаки, що «турбота» Говарда може бути контролем і загрозою. Що «працює»: клаустрофобний трилер про довіру/параною: де насправді безпечніше — в бункері з потенційним тираном чи зовні, де може бути будь-що.
9) «П’ята хвиля» (2016)
Тип апокаліпсису: інопланетне вторгнення через серію «хвиль» (удари по інфраструктурі, затоплення, епідемія, маніпуляції через тіла). Героїня: Кессі — школярка, яка втрачає сім’ю і фокусується на одній цілі: знайти молодшого брата. Конфлікт: ворог маскується під «своїх», хаос і недовіра; героїня тримається за останній зв’язок із нормальним життям. Що «працює»: простий молодіжний формат: не складна політика, а історія про мету, яка тримає людину в руїнах.
10) «Виживші» (2017, Франція)
Тип апокаліпсису: деградація світу + «нічний монстр» (причини катастрофи не розжовуються). Світ: порожні міста, мертві дороги, вода й електрика відсутні; люди — малими групами або самі. Героїня: Джульєт; після аварії залишається в пустелі з травмами і мінімумом ресурсів. Конфлікт: у темряві на неї полює істота з довгими кінцівками, яка з’являється й зникає з пітьми. Що «працює»: фільм як ланцюжок епізодів «одна людина проти кошмару», з відчуттям безпорадності та темряви.
11) «Хроніки хижих міст» (2018)
Тип апокаліпсису: світ після квантової зброї; міста стали «мобільними хижаками». Світ: мегаполіси на гусеницях їздять пустками й поглинають менші поселення заради ресурсів; Лондон — один із таких. Герої: Том (історик) і Естер (дівчина з метою помсти голові міста Валентайну). Конфлікт: після невдалої спроби помсти вони опиняються поза Лондоном; паралельно Валентайн грає в більшу гру з давньою зброєю, здатною повторити апокаліпсис. Що «працює»: візуальний масштаб і соціальна нерівність у буквальному «місті-монстрі».
12) «Світло мого життя» (2019)
Тип апокаліпсису: хвороба, яка майже знищила жінок. Світ: ~10 років по тому; міста заросли, інфраструктура розпалась; небезпека — у людях. Герої: батько і донька; він маскує її під хлопця, щоб не привертати уваги. Конфлікт: вони уникають контактів, але після одного візиту до покинутого будинку їх помічають і починається переслідування. Що «працює»: камерна історія про батьківську любов як стратегію виживання.
13) «Пташиний короб» (2018)
Тип апокаліпсису: істоти, на яких не можна дивитися; один погляд ламає психіку й веде до насильства/самогубства. Світ: виживають ті, хто зав’язує очі й живе «всліпу»; штори, ізоляція, вилазки як спецоперації. Героїня: Мелорі, яка проходить шлях від хаосу перших днів до материнства в новій реальності. Конфлікт: групи розпадаються від страху та недовіри; через роки Мелорі з двома дітьми пливе річкою із пов’язками на очах у пошуках безпечної спільноти. Що «працює»: напруга від неможливості «перевірити реальність поглядом» і соціальна психологія страху.
14) «Тихе місце: День перший» (2024)
Тип апокаліпсису: той самий «звукочутливий» ворог, але показано початок катастрофи. Світ: Нью-Йорк до атаки — шумний і живий; потім метеорити приносять істот, і мегаполіс за години стає хаосом. Героїня: Сем — пацієнтка хоспісу з невиліковною хворобою; її «малий світ» — кіт і дрібні бажання. Конфлікт: перша хвиля шоку, коли ніхто не знає правил, але за порушення вже платять життям; люди ховаються, усвідомлюючи, що мовчання — не вибір, а умова. Що «працює»: фокус на стартовій паніці й «навчанні» виживання в реальному часі.
Узагальнення добірки
Усі фільми об’єднує постапокаліпсис як перевірка людських рішень у крайніх умовах:
- вертикаль влади і боротьба за своє («Планета мавп», «Хижі міста»);
- ідентичність, пам’ять, право на існування («Аліта»);
- турбота як сенс після кінця («Фінч», «Світло мого життя»);
- виживання через дисципліну та страх («Тихе місце», «Пташиний короб»);
- людська моральність під тиском катастрофи («Потяг до Пусана», «Дівчина з усіма дарами», «Кловерфілд 10»).