Адміністративно-географічний принцип як основа науки
Головним аргументом, який навів автор Vox veritatis, є те, що історія будь-якої сучасної країни має писатися виключно в межах її нинішніх кордонів. Як приклад він навів імперію Карла Великого: хоча франки контролювали північ Італії, італійські підручники не починають свою державність із Парижа. Те саме стосується Великої Британії, якою тривалий час правила німецька династія (Ганноверська, згодом Віндзорська), проте це не робить британську історію частиною німецької.
Російська Федерація ніколи не мала у своєму складі Києва як суверенна держава. Те, що в XIX столітті Російська імперія контролювала ці території, дозволяло тогочасним історикам штучно поєднувати літописну Русь із Московським царством. Однак після розпаду СРСР цей підхід втратив будь-яке наукове підґрунтя.
Читайте також: Економічне піке та епідемія ящура: головні виклики для РФ у 2026 році
Міф про «Русь у широкому сенсі»
Автор розбив концепцію «широкої Русі», яку просуває Кремль, порівнюючи її з колоніальними системами:
- Метрополія та колонії: Київська Русь у вузькому сенсі — це Київщина, Чернігівщина та Переяславщина. Це територія сучасної України.
- Статус територій: Землі сучасної Росії були віддаленими колоніями Києва, де проживали фіно-угорські племена. Називати їх «Руссю» у державному значенні — це те саме, що називати Індію «Британією».
- Династичний тупик: Аргумент про те, що в Москві правили Рюриковичі, автор спростував прикладом Катерини II. Вона була німкенею, але це не дає права включати історію Німеччини до складу російської.
Академічний імперіалізм у 2024-2026 роках
Особливу увагу в ефірі приділили новому академічному 20-томному виданню «Історії Росії», що почало виходити у 2024 році. Автор Vox veritatis зазначив, що весь другий том цього видання фактично присвячений історії України. Це свідчить про свідоме ігнорування археологічних фактів: культури, що передували слов’янам на території РФ, не мають жодного стосунку до тих, що розвивалися в Україні.
Така політика, за словами експерта, є проявом наукового шовінізму. Відмова російських еліт від визнання Ладоги чи Новгорода як єдиних центрів власної держави на користь «матері міст руських» Києва підтверджує, що історія для Кремля залишається інструментом війни та територіальних претензій.
Читайте також: «Честная депутатка» про путінський режим: чому Росія приречена на сто років рабства