Деталі нічної атаки та міфи про російську «суперзброю»
Під час останнього повітряного удару протиповітряна оборона України зафіксувала та відбивала 604 ворожі цілі, серед яких було 90 ракет різної номенклатури. Росія підняла в повітря майже весь свій доступний ракетний арсенал: аеробалістичні Х-47М2 «Кинджал», гіперзвукові «Циркони», балістичні 9М723 «Іскандер», крилаті ракети Х-101 та «Калібр», а також зенітні керовані ракети С-300/С-400. Єдине, що не залучив ворог — це дальні бомбардувальники Ту-22М3 з ракетами Х-22/32.
Головною медійною точкою атаки знову став «Орешник» (РС-26 «Рубєж»). Проте цього разу траєкторія його 36 вольфрамових бойових блоків («болванок») була спрямована не на Київ, а на Білу Церкву. Аналітики припускають, що у ракети виникли проблеми з точністю під час проходження атмосферних шарів.
Читайте також: Логістичний ад для окупантів: Україна перейшла до масштабного знищення нафтової інфраструктури РФ від Криму до Москви
Олександр Коваленко розвінчав міф про високу точність та руйнівну силу цієї зброї:
- Ефективність: Кожна вольфрамова «болванка» за силою кінетичної енергії при зіткненні із землею (еквівалент 20–30 кілограмів тротилу) є слабшою за бойову частину дрона Shahed-136 або авіабомби ФАБ-250.
- Руйнування: Усі 36 блоків сумарно видають потужність близько півтора снаряда «Іскандер», але вони розсипаються на величезній площі, залишаючи лише триметрові дірки в ґрунті.
- Економіка: Вартість однієї ракети «Іскандер» становить 1,5 мільйона доларів, тоді як запуск одного «Орешника» обходиться бюджету РФ щонайменше у 80 мільйонів доларів.
«У конвенційному вигляді це просто такий собі дирокол для здивування та захоплення особливо вражливих. Це плацебо голого короля. Путіну хочеться показати якесь "вундерваффе", але без ядерного заряду ця ракета абсолютно непридатна для досягнення військових цілей», — підкреслив Коваленко.
Головною проблемою для української ПВО залишається не «Орешник», а звичайна балістика типу «Іскандер-М», через брак протиракетних комплексів Patriot та дефіцит ракет PAC-3.
Провал весняного наступу РФ та бої на півдні
Говорити про остаточний перелом у війні наразі зарано, проте Сили оборони України успішно створюють умови для нього. Весняна наступальна кампанія російської армії повністю провалилася: ворог зазнав колосальних втрат у живій силі та техніці при мінімальних просуваннях. Більше того, у травні ЗСУ провели успішні контратаки на кількох ізольованих ділянках фронту, звільнивши понад 19 квадратних кілометрів у районі Отрадного на Харківщині та покращивши становище на Степногірському плацдармі в Запорізькій області.
Наразі російське командування зосередило основні зусилля на Донеччині (намагаючись обійти Слов'янсько-Краматорський плацдарм зі сходу) та на Гуляйпільському напрямку в Запорізькій області. Намагаючись прорватися в межиріччі Гайчул та Верхня Терса, росіяни перекинули сили 58-ї загальновійськової армії зі Степногірська під Оріхів. Це послаблення одразу використали українські підрозділи ГУР, розпочавши контрнаступ у районі Кам’янського, що загрожує окупантам відрізанням траси М18 та оточенням їхнього угруповання біля Плавнів.
Головне завдання України на літо 2026 року — утримання оборони, виснаження 20-тисячного стратегічного резерву РФ та підготовка до активніших дій у осінньо-зимовий період.
Війна в середньому тилу: полювання на зв'язок та ППО
Окрім ударів на велику дальність (Deep Strike) по російських нафтопереробних заводах, Україна системно взяла під контроль «середнє небо» окупованих територій (Middle Strike). Наразі під щільним вогневим контролем перебуває траса М14 (Маріуполь — Бердянськ — Мелітополь — Крим).
Важливим елементом нової стратегії ЗСУ стало знищення російської військової системи зв’язку. Після відключення терміналів Starlink окупанти перейшли на загальновійськові радіостанції та почали будувати стаціонарні Wi-Fi мости, встановлюючи вишки та ретранслятори на височинах і дахах будівель. Спеціалізовані українські підрозділи (зокрема, група Raid) ведуть цілеспрямоване полювання на ці телекомунікаційні вузли, повністю дезорганізуючи управління підрозділами ворога.
Паралельно триває виснаження російської ППО малого радіуса дії. ЗСУ масово знищують комплекси «Панцирь-С1», «Тор-М2» та «Бук», які росіяни не встигають компенсувати виробництвом. Це вже призвело до гострого дефіциту зенітних ракет у РФ та відкрило небо для нових масштабних нальотів на російську інфраструктуру.
Чому Україна перехопила ініціативу в повітрі
Попри більші ресурси та фінансування Росії, Україна зуміла завоювати технологічну перевагу в сфері безпілотних систем завдяки децентралізації виробництва.
Російська програма далекобійних дронів повністю залежна від держави та обмежена лише локалізацією іранських технологій (моделі «Герань-2/3/4/5» на базі Shahed-136, Shahed-238 та Karar). Росіяни модернізують їх, але не можуть змінити базову архітектуру та фюзеляж.
Натомість в Україні ставка зроблена на приватні конструкторські бюро та гнучкі інвестиції. Це дозволило створити величезну лінійку різноманітних дронів («Бобер», «Барс», «Фламінго», FirePoint та інші) з абсолютно різними технічними рішеннями, характеристиками та алгоритмами подолання РЕБ. Така горизонтальна структура ВПК виявилася значно ефективнішою за заскорузлу державну машину агресора.
Читайте також: На перетині галузей: чому Defense Tech в Україні перетворюється на глобальну індустрію подвійних технологій