Ситуація загострюється на тлі постійних ударів по українській інфраструктурі, енергетиці та цивільному населенню, які, за даними української сторони, коригуються саме за допомогою вказаних білоруських ретрансляторів. Україна підрахувала точну кількість цих об'єктів – чотири вишки розташовані в Гомельській та Брестській областях вздовж кордону. Відповідь українського президента Володимира Зеленського на спроби Лукашенка вибачитися перед ним була прямою: «Вибачення залиш собі, а от ретранслятори прибери». Додатковою вимогою стало припинення постачання пального до Росії, обсяги якого за останні п'ять місяців зросли втричі.
Реакція Мінська та Москви: мовчання і розгубленість
Офіційний Мінськ, поки сам Лукашенко зберігає мовчання, продемонстрував стратегію «невтягування» у конфлікт. Міністр оборони Білорусі Віктор Хренін заявив, що військового сенсу вступати у війну немає, і запропонував «сидіти тихо». Така позиція, на думку аналітиків, свідчить про усвідомлення Білоруссю власної вразливості перед Україною та небажання бути втягнутою у повномасштабний конфлікт, який може призвести до колапсу країни.
З російського боку спостерігається повне мовчання вищих посадових осіб – від президента до МЗС. Натомість, у інформаційному полі з'явилася низка блогерів та пропагандистів, які пропонують власні «рецепти» відповіді на дії України. Серед них – прокремлівський блогер Карибко, який закликає Лукашенка відхилити вимоги Києва і погрожує Україні ядерним ударом, а також пропагандист Дмитрієв, який стверджує, що дії Зеленського узгоджені з Мінськом. Така відсутність єдиної лінії свідчить про брак чітких вказівок з Кремля та загальну розгубленість.
Російські видання, такі як «Ведомости», намагаються заспокоїти читачів, посилаючись на непрохідні болота на кордоні з Білоруссю, які нібито унеможливлюють напад. Однак, такі аргументи не стосуються вишок-ретрансляторів чи нафтобаз, які є вразливими до атак дронів.
Лукашенко – витратний матеріал: аналіз ситуації
Аналітики сходяться на думці, що Москва розглядає Лукашенка як «витратний матеріал». Відсутність жорсткої реакції з боку російського керівництва, делегування відповідей блогерам та другорядним депутатам свідчить про брак ресурсів для реального захисту Білорусі та про небажання його надавати. Якщо б Білорусь мала для Москви реальну цінність, відповідь була б значно вагомішою.
Українські ударні можливості, зокрема використання дронів, становлять серйозну загрозу для економіки Білорусі, зокрема для нафтопереробних заводів. Потенційні удари можуть порушити транспортне сполучення та призвести до серйозних економічних наслідків. У таких умовах, білоруські військовослужбовці навряд чи готові нести значні втрати. Лукашенко опинився перед складним вибором: або відповідати на дії України, ризикуючи повномасштабним втягненням у війну, або мовчати, демонструючи власну слабкість.
Москва може бути зацікавлена в тому, щоб удар по білоруських ретрансляторах таки відбувся, аби отримати привід звинуватити Україну в агресії та остаточно втягнути Білорусь у війну. Таким чином, найбільшою загрозою для Лукашенка стає не Київ, а його «старший братик», який готовий підставити союзника заради власної вигоди.
Висловлюється думка, що ставки на Кремль були помилкою для Білорусі. Ситуація показує, що навіть союзники подібного типу, як-от Росія та Білорусь, здатні кидати один одного під час тиску. Цей випадок може стати уроком для Білорусі, яка має диверсифікувати свої зовнішньополітичні та економічні зв'язки. Зі сторони України, цей крок демонструє готовність говорити з сусідами мовою сили та конкретних термінів, що, як показала реакція, є ефективним підходом.