Ніч на 15 липня 2026 року стала показовою: операція під назвою «Молочка» (Москва ляже через Крим) призвела до ураження 20 суден так званого «тіньового флоту» Росії, включаючи 17 нафтових танкерів, два газовози та один буксир. Це продовження дев'ятиденної кампанії в Азовському морі, де було уражено 116 суден. Зміна цілей з бойових кораблів на танкери сигналізує про завершення першого етапу війни на морі, де українські дрони тепер зосередилися на перерізанні логістичних шляхів агресора.
Трансформація військово-морської стратегії
Станом на початок 2026 року, Міністерство оборони України констатує втрату близько 30% бойового складу російського Чорноморського флоту, який тепер бореться за власне виживання. За роки війни Україна знищила або пошкодила приблизно 40 кораблів, включаючи дев'ять великих бойових кораблів. Головним наслідком стала географічна зміна: левова частка російських кораблів була перебазована з Криму до Новоросійська. Севастополь, як головна база флоту з часів Катерини II, фактично втратив свою функцію, а російські судна тримаються подалі від українського берега, обмежуючи час перебування у відкритому морі.
Класична морська доктрина, що стверджує контроль над морем для того, хто має більше кораблів, була переписана в Чорному морі. Україна, не маючи великого флоту, фактично розгромила агресора в акваторії, яку той вважав своєю. Цей успіх став можливим завдяки адаптації та розвитку безпілотних технологій. Початковою відповіддю на відсутність власного флоту у лютому 2022 року стали берегові ракети, які потопили крейсер «Москва». Однак, брак ракет та їхня обмежена дальність змусили шукати нові рішення. Восени 2022 року з'явилися безпілотні катери, здатні діяти далеко і дешево, що кардинально змінило ситуацію.
Ефективність морських дронів стала очевидною: вони змогли атакувати російський флот навіть у віддалених і безпечних, як вважалося, місцях, таких як 140 км на північний схід від Босфору. Це змусило Росію відвести свої кораблі до Новоросійська. Подальший розвиток дронів, включаючи оснащення їх ракетами «повітря-повітря», дозволив збивати вертольоти та винищувачі, що прикривали російські бази. Удар по підводному човну класу «Верва» в порту Новоросійська, який коштував близько 400 мільйонів доларів, показав, що навіть прихований флот став вразливим.
Економічний тиск: удари по «тіньовому флоту»
Зі зменшенням кількості бойових кораблів у морі, увага українських атак перемістилася на торгове судноплавство, зокрема на танкери, які перевозять нафту, що фінансує війну. В Азовському морі одночасно перебуває від 100 до 130 суден, більшість з яких — суховантажі, рибальські човни та патрульні катери. Однак, саме танкери класу «річка-море» відіграють ключову роль у вивезенні нафти. Ці судна, що працюють у схемі перевалки нафти в нейтральних водах біля Керченської протоки, належать до «тіньового флоту» з вимкненими транспондерами та випадковими прапорами. Знищення майже 40% цих малих танкерів за перші чотири доби кампанії фактично паралізувало цю схему.
Перебазування танкерів з Азовського до Чорного моря не допомогло, оскільки українські дрони продовжили їх уражати. Удар наноситься по житлових блоках та трубопроводах, що робить судно непридатним для перевезення нафти, хоч і залишає його на плаву. Ремонт таких суден потребує верфей, запчастин та часу, яких в умовах санкцій бракує. Це призвело до значного падіння виторгу від експорту нафти, попри рекордні обсяги постачання, та зростання цін на саму нафту для Росії. Додатковим фактором стало повернення на ринок іранської нафти, що посилило конкуренцію та змусило Росію збільшувати знижки.
Ситуація з пальним на окупованому півострові Криму стала найяскравішим проявом наслідків. Через пошкодження Керченського мосту, перекриття суходольного коридору та зменшення кількості малих танкерів, Крим зіткнувся з гострою нестачею бензину. Введено ліміти на продаж, зупинено продаж населенню, запроваджено черги за QR-кодами. Ціни на пальне зросли до астрономічних показників, а великі російські компанії припинили продаж приватним клієнтам. Дефіцит пального охопив понад десяток регіонів Росії, змушуючи владу вдаватися до жорстких заходів.
Нова реальність морської війни
Українські успіхи у Чорному морі не обмежуються цим басейном. У листопаді 2024 року було здійснено удар по базі російського флоту в Каспійському морі, а згодом атаки стали регулярними по нафтових платформах. У грудні 2025 року українські безпілотники атакували танкер у Середземному морі, а в квітні 2026 року стало відомо про розміщення українських фахівців та баз для запуску безпілотників у Лівії. Звідти у березні 2026 року було завдано удару по російському газовозу «Арктик Метагаз», що призвело до уникнення ним Середземного моря.
На Балтиці українські дрони атакували нафтовий термінал «Транснафти» в Приморську, паралізувавши близько 40% нафтового експорту Росії через Балтійське море. Успіх досягнуто завдяки знищенню російських веж зв'язку з системами радіоелектронної боротьби. Ці удари, які здійснюються через щільну протиповітряну оборону на відстані близько 100 км, є свідченням нового рівня українських можливостей.
Ці події свідчать про еволюцію морської війни: від класичного протистояння флотів до війни безпілотних систем, які діють на великі відстані, коштують значно дешевше та становлять серйозну загрозу навіть для найсучасніших кораблів. Чорне море стало справжньою лабораторією, де були відпрацьовані методи, які тепер застосовуються по всьому світу. Росія, яка 300 років прагнула до морської могутності, тепер змушена ховатися від держави, яка фактично не має флоту, але опанувала нову форму ведення війни.
Наслідки для Росії є руйнівними: скорочення видобутку нафти, падіння виторгу від експорту, дефіцит пального всередині країни, значні бюджетні втрати та деградація екології Чорного моря через хімічне забруднення. Навіть спроби Росії атакувати цивільні судна в Чорному морі, включно з зерновозами, не можуть змінити стратегічної переваги України. Це свідчить про фундаментальну втрату морського контролю, коли замість того, щоб топити кораблі противника, агресор стріляє по суховантажах, намагаючись завадити вивезенню зерна.