Наслідком такої політики стало зникнення ключових категорій міської ідентифікації. Поняття «вулиця» замінила «дорога», а зникнення подвір'їв та площ позбавило міста їхнього унікального обличчя. Причиною такого переорієнтування стала вимога влади забезпечити громадян дешевим житлом якомога швидше. Аргумент «людям нема де жити» переважав будь-які архітектурні міркування. Проте, навіть в умовах такого тиску, архітектори намагалися відстоювати свої творчі позиції.
Опір архітекторів та боротьба за індивідуальність
Прикладом такої боротьби стала ситуація з будівництвом виставкового комплексу ВДНГ. Коли секретар ЦК Кириченко побачив шпиль на одному з павільйонів, він висловив обурення, погрожуючи автору проєкту. Однак, батько головного архітектора павільйону, який сам пережив репресії 1937 року, зумів парирувати, нагадавши про попередні «заслання». Це свідчить про те, що, попри жорсткі вимоги влади, архітектори шукали шляхи збереження індивідуального стилю. Хоча не завжди вдавалося досягти бажаного: кілька будівель на Хрещатику, де архітектори бачили в шпилях елемент індивідуального стилю, були позбавлені цих прикрас за рішенням влади, яка вважала їх «надмірностями».
«Остання мить якраз змінилася концепція. прибрати всі шпилі, прибрати всі прикраси, прибрати все і створити оте, що створили.»