За інформацією, яка стала відома у серпні, заступник міністра оборони США з питань політики Елбріш Колбі керує розробкою цього засекреченого документа. Зміст стратегії, доступний п'ятьом джерелам, знайомим із процесом, наголошує на можливості застосування тактичної ядерної зброї малої потужності, зокрема у конфліктах з Китаєм або Росією. Це суттєво відрізняється від попереднього підходу, який базувався на сценаріях великої війни та масованого удару у відповідь. Нова версія передбачає варіанти дій меншого масштабу, адаптовані до конфліктів навколо Тайваню або на європейському театрі воєнних дій, зокрема у випадках, коли застосування звичайної зброї виявляється неефективним.
Зміна правил гри: від масового удару до обмеженого застосування
Поточний перелік ядерних планів, доступних президенту, орієнтований на сценарій великої війни. Нова стратегія Колбі має на меті розширити це "меню" варіантів, додавши сценарії меншого масштабу. Це робиться шляхом розробки конкретних планів, які описують цілі, засоби, послідовність дій та очікуваний результат. За доступністю "меню" зростає і ймовірність застосування зброї.
Цікаво, що адміністрація вирішила не створювати формального публічного документа "Огляд ядерної політики", як це було у 2018-2022 роках. Натомість проводиться внутрішній, засекречений перегляд стратегії, що проходить поза межами громадської дискусії. Напрямок визначається через Національну оборонну стратегію, оприлюднену наприкінці січня, яка базується на обороні через відмову супротивника, керуванні ескалацією та роботі через союзників. Ядерна складова інтегрується саме в механізм керування ескалацією.
Розшифровуючи термін "тактична зброя", слід зазначити, що вона має потужність від 5 до 20 кілотонн (близько до вибуху в Хіросімі), на відміну від стратегічних боєголовок, що мають від 90 до 500+ кілотонн і призначені для знищення міст. Тактична зброя спрямована на ураження конкретних військових цілей. США вже мають відповідні інструменти, такі як боєголовка W76/2, авіабомба B61-13 та крилата ракета з ядерною частиною.
Глобальний контекст: протистояння з двома центрами сили
Зміна американської ядерної доктрини відбувається на тлі появі двох основних супротивників – Росії та Китаю. Китай, який стрімко нарощує свій ядерний арсенал (близько 620 боєголовок на початок 2024 року, з прогнозом зростання до 1000-2300 до 2030 року), створює нову вісь протистояння. США та Росія сумарно володіють близько 90% світової ядерної зброї (США – близько 3700, Росія – близько 4400 одиниць).
Росія, у свою чергу, знизила поріг застосування ядерної зброї, включивши під ядерну парасольку Білорусь та дозволивши відповідати на ядерний удар проти неядерної держави, якщо за нею стоїть ядерна держава. Додатково, Росія розробляє нові системи, такі як ракета "Буревісник" та апарат "Посейдон". Договір СНО-3, який обмежував стратегічні арсенали, завершився, і жодних нових юридичних зобов'язань між США та РФ наразі немає, лише усні домовленості.
У цьому контексті, мораторій США на ядерні випробування, що діяв з 1992 року, фактично скасовано, що викликало обіцянки дзеркальної відповіді з боку Росії. Це створює небезпечну тенденцію, оскільки концепція ядерного стримування ґрунтується на переконанні у відсутності вигідного застосування такої зброї. Поява сценаріїв обмеженого застосування може зменшити це переконання та підвищити ймовірність конфлікту.
Наслідки для світу та України
Нова американська стратегія, яка розглядає ядерний удар як один із варіантів у регіональних конфліктах, створює небезпечну "діру" в системі стримування. Особливо це стосується тактичної ядерної зброї малої потужності, яка виглядає більш застосовною. При цьому, вибух потужністю 10 кілотонн, навіть по військовій цілі, може спричинити десятки тисяч жертв та радіоактивне забруднення.
Для Європи це означає потенційне зниження довіри до американської "ядерної парасольки". Країни, як Велика Британія та Франція, вже розглядають варіанти власного стримування та розміщення ядерної зброї на території союзників. Росія ж, попри понад 200 ядерних натяків під час війни проти України, не використала цю зброю, що демонструє як ефективність шантажу, так і усвідомлення неконтрольованості наслідків.
Демонтаж системи глобального стримування, побудованої з 1960-х років, та повернення ядерної зброї з категорії політичного символу до категорії робочого інструменту планування, ставить під загрозу країни, що не володіють ядерною зброєю. Вони опиняються в положенні "території, на якій ці правила відпрацьовуватимуть". Україна, яка відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, відчуває це особливо гостро. Реалістичні шляхи для країн без ядерної зброї полягають у зміцненні власної звичайної сили, створенні міцних союзів та розвитку промисловості, що забезпечить реальні гарантії, а не лише обіцянки.