Підґрунтям для створення «Електронмашу» стала реорганізація заводу ВУМ у 1972 році, що призвело до утворення виробничо-технічного об'єднання. Паралельно було засновано науково-дослідний інститут периферійного обладнання. Наприкінці 1960-х років, на тлі технологічного відставання СРСР, гостро постало питання співпраці із західними компаніями. Архітектура американської IBM 360 стала світовим стандартом, що викликало дискусію: чи йти власним шляхом, чи запозичувати західні розробки, ризикуючи потрапити в технологічну залежність. Зрештою, було вирішено створювати єдину систему електронних обчислювальних машин (ЄСОМ) країнами РЕВ, взявши за основу архітектуру IBM 360.
Перші кроки та створення М4030
У 1972 році для виробництва була рекомендована перша в СРСР машина на інтегральних схемах М4000, розроблена московським інститутом. Хоча московські розробники успішно адаптували архітектуру IBM 360, технічна реалізація М4000 виявилася слабкою та непридатною для серійного виробництва. Київський «Електронмаш» взявся за створення власної машини, яка фактично стала новою розробкою. Після обговорення назв, машина отримала позначення М4030, що стало продовженням цифрового ряду. За відгуками користувачів, М4030 перевершувала аналогічні моделі ЄСОМ. У 1975 році на міжнародній виставці «Інтерorgтехніка-75» розробка отримала позитивні відгуки. М4030 призначалася для автоматизації обробки інформації та керування в різних сферах: від технологічних процесів до наукових експериментів.
Одним із викликів при створенні М4030 стало проектування друкованих плат. Ручне проектування через велику кількість з'єднань стало надзвичайно трудомістким. Для вирішення цієї проблеми була створена система автоматизованого інтерактивного проектування, а згодом – програмно-апаратний комплекс «Автоматизоване робоче місце АРМ21». Паралельно науково-дослідний інститут периферійного обладнання розробляв необхідні пристрої: накопичувачі інформації, дисплеї, пристрої введення та інше.
Розвиток лінійки ЕОМ та малі ЕОМ
Наступною розробкою став керувальний обчислювальний комплекс М4031, запущений у 1977 році, який мав вищу продуктивність. На його базі у 1980 році створили автоматизовану систему керування для Московської олімпіади. Важливим напрямком стало виробництво комп'ютерів міжнародного сімейства СМ, системи малих електронних обчислювальних машин (СМ ЕОМ). У 1974 році «Електронмаш» налагодив виробництво М400, а з 1978-1979 років – моделей СМ та СМ4. Комп'ютер СМ4, сумісний з архітектурою PDP-11, мав продуктивність близько 800 000 операцій за секунду. На базі СМ4 почали використовувати операційну систему реального часу РВОС, яка пізніше трансформувалася в радянські ОС на основі UNІХ.
«Електронмаш» також активно ділився досвідом з іншими підприємствами УРСР, сприяючи їх розвитку. У 1981 році розпочався випуск мікроЕОМ SM1800, універсальної восьмирозрядної машини для автоматизації процесів та збору даних. Важливою розробкою середини 1980-х стала система «Кодіак» – комплекс автоматизованого контролю електронних блоків, що дозволяв виявляти дефекти на ранніх стадіях виробництва.
Перехід до персональних комп'ютерів
Друга половина 1980-х ознаменувалася переходом до персональної комп'ютерної техніки. У 1986 році почали виробляти 16-розрядний комп'ютер SM1810, сумісний з IBM PC. Завдяки співпраці з іншими підприємствами, до 1993 року було виготовлено близько 18 000 таких машин, переважно для організацій. У 1990 році представили 32-розрядну систему SM1820 «Нивка», сумісну з Intel 80386. Більш відомою серед домашніх користувачів стала розробка персонального комп'ютера «Пошук», що почав випускатися у 1988 році. Спочатку вони постачалися до шкіл, але вже у 1990 році з'явився роздрібний продаж. Ціна «Пошуку» становила 1000 карбованців при середній зарплаті 248 карбованців. Архітектурно він відповідав IBM PC XT, але мав спрощену конструкцію для здешевлення.
«Пошук» мав скромні технічні характеристики (процесор Intel 8088, 128-512 Кб ОЗП), але дозволяв запускати популярні програми та ігри для IBM PC. Пізніше з'явилася модель «Пошук 2» зі збільшеною частотою процесора та ОЗП, а також «Пошук 3» – спрощена та здешевлена версія, яка, втім, не стала масовою. Фахівці «Електронмашу» також займалися адаптацією програмного забезпечення, зокрема, популярних ігор.
Спеціалізована техніка та занепад виробництва
У 1980-х роках «Електронмаш» розробляв спеціалізовану електроніку для атомної енергетики та брав участь у космічній програмі «Буран». Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, підприємство виконувало державне замовлення з виготовлення друкованих плат для систем дистанційного керування тракторами. З 1988 року завод перейшов на госпрозрахунок і самофінансування, але старі радянські системи існування великих підприємств вже доживали останні дні.
На початку 1990-х років, попри продовження випуску персональних комп'ютерів, «Електронмаш» вже не міг конкурувати з імпортною технікою. Завод почав змінювати профіль, переходячи до виробництва електронних касових апаратів (з 1993 року), комп'ютерної техніки для освіти (близько 7 000 навчальних комплексів), силової електроніки, медичної електроніки (апарати електростимуляції) та обладнання для альтернативної енергетики. Також розроблялися захищені комп'ютери «Плутон».
Від заводу до девелоперського проєкту
Кількість працівників заводу скоротилася з 12 000 до приблизно 1000 до 2008 року, а державне фінансування фактично припинилося. Частину виробничих приміщень почали здавати в оренду. До 2021 року оренда нерухомості стала основним видом діяльності «Електронмашу». У тому ж році Фонд державного майна України виставив майновий комплекс на приватизацію зі стартовою ціною 66,7 мільйона гривень. Після невдалих спроб, 29 травня 2023 року майно було продано за 120 мільйонів гривень. 20 грудня 2023 року розпочато процедуру припинення діяльності підприємства. Величезна територія колишнього заводу (близько 13,7 га) тепер розглядається переважно з погляду нерухомості та комерційної забудови, завершуючи багаторічну історію «Електронмашу» як великого виробничого підприємства.