Гарік Кричевський — відомий автор і виконавець пісень у стилі шансон. Ті, чия юність припала на буремні 80–90-ті роки минулого століття, чи не на пам’ять знають його пісні «Киянка», «Привокзальна», «Мій номер 245»…
Майбутній поет, композитор, співак народився у Львові, навчався в школі № 45, у паралельному класі з автором цієї публікації. Перший свій вокально-інструментальний ансамбль він організував у 13 років, тоді ж почав писати пісні. Популярність його творчості підтверджена численною армію прихильників, музичними преміями багатьох фестивалів авторської пісні. У 2012 році вів популярну програму «Круті 90-ті з Гаріком Кричевським» на телеканалі «НТН».
Гарік — заслужений артист України, волонтер. З початком повномасштабної війни росії проти України він зайняв чітку проукраїнську позицію: у перші її дні й на протидію роспропаганді розповів прихильникам свого таланту по всьому світу про російську агресію. Кошти з благодійних концертів, що дає Гарік Кричевський в містах Західної Європи, Ізраїлю, спрямовуються на допомогу Збройним Силам України, обладнання для дитячих лікарень.
Гарік Кричевський розповів АрміяInform про те, чим жив до 24 лютого минулого року і чим живе зараз — після цієї трагічної дати…
— Гарік, з огляду на те, що ми вчилися в паралельних класах у львівській школі № 45 і маємо купу спільних знайомих, спілкуватимемося на «ти»?
— Так, звичайно! Я пишаюсь, що серед моїх однокашників є ті, що служать у теробороні, у ЗСУ, а військова журналістика, інформування людей, що відбувається на фронті — це насправді крута й потрібна справа!
— Пригадай 24 лютого 2022 року. Як ти дізнався про початок агресії росії проти України?
— Ми були в Києві, готувалися до великого ювілейного концерту, котрий мав відбутися 4 березня у Палаці культури «Україна». У нас щодня були репетиції зі старими та новими музикантами. Після концерту мали відправитися у тур.
Тоді у всіх засобах масової інформації казали про можливу війну, деякі люди, побоюючись її, покидали країну. Але я до останнього не вірив, що вона стане такою повномасштабною… Я думав, що якщо щось і почнеться — то це буде десь на Сході, де вона тривала усі ці вісім років.
Коли ми прокинулися від вибуху ракет у Києві, то, звичайно, це був шок — адже ніхто не міг припустити, що станеться таке безумство.
Я із сім’єю планував вперше заночувати в будинку, який я багато років реконструював під Києвом. Коли на столицю полетіли ракети, у нас була думка переїхати туди. Тому що за містом, мабуть, було б безпечніше.
На щастя, ми цього не зробили, адже наше містечко неподалік Житомирської траси потрапило під окупацію, і в моєму будинку жили орки, де неабияк побешкетували… Замість того, щоб моя родина там переночувала — там ночували бурятські танкісти. Багато жителів кортежного містечка по-суті стали тоді заручниками окупантів.
— Один із наших спільних знайомих розповідав, що вони розграбували твій будинок, але не взяли найціннішу річ —доволі коштовний музичний інструмент…
— Я був у Львові, коли росіян через місяць вибили звідти. Туди приїхав мій друг Рома, що служить в теробороні. Він надіслав мені відео, на якому було видно увесь той безлад, що вони лишили по собі. Не хочу навіть про це говорити. Усе, що можна було вкрасти, було вкрадене: телевізори, техніка, апаратура…
Але, з огляду на їхній «високий інтелект», не зрозуміли, що найціннішою річчю там була антикварнаYamaha Grand Piano — це такий дуже дорогий вінтажний музичний інструмент, який коштує щонайменше 10 тис. доларів. І головне, що його неможливо десь купити. Цей мені переправляли з Америки.
Орки його навіть не покалічили чи то завдяки якійсь щасливій випадковості, чи то просто не розуміли, що воно таке.
Тому що навіть мою колекцію дерев’яних скульптурок, котру я все життя збирав, — привозив із гастролей, вони просто спалили в каміні. Такий чистісінький вандалізм був…
— Уже за кілька днів від початку широкомасштабної війни ти у всесвітній мережі звернувся до своїх прихильників і спробував їм розповісти про те, що відбувається в Україні. Як ти вважаєш, хтось почув тебе?
— Сподіваюсь, — почули. Багато хто взагалі не розумів того, що відбувається: артисти з росії та з інших країн. Я спробував повідомити їм про це. Мені потім телефонували з тієї сторони — хтось вибачався, казав «ми не винуваті, пробачте нас», та були ті, хто погодився з тим, що відбувається. Тому в мене і з’явилася пісня «Шлях додому», де я говорю про те, що половину друзів я загубив, утім на цьому шляху в мене з’явилися нові люди…
Звернення Гаріка Кричевського до своїх глядачів у росії
— Гарік, щиро дякую за це мультимедійне інтерв’ю, за твою громадянську позицію, за твою творчість! Сподіваюсь, твої побажання справдяться і наша Перемога не за горами!
Фото з архіву Гаріка Кричевського
Кореспондент АрміяInform