Суперечка навколо української оборонної промисловості загострилася після того, як державний комплекс «Нептун», розроблений Київським конструкторським бюро «Луч», 15 жовтня вразив московський аеродром Борисоглебськ, де, за даними ВМС, було знищено шість бомбардувальників Су-34. Водночас приватна компанія FirePoint, яка почала активно розвиватись під час повномасштабної війни, отримала контракти від Міноборони на понад 50 млрд грн. Це викликало звинувачення в соцмережах, що приватний бізнес нібито забирає фінансування у державних підприємств.
Аргументи державних та приватних виробників
Державне КБ «Луч» має десятиліття досвіду у важкому ракетобудуванні, що забезпечує необхідні знання та школу. Приватні компанії, як FirePoint, що раніше займалися кінозйомками, натомість пропонують швидкість, гнучкість та здатність швидко нарощувати виробництво дешевших засобів ураження, таких як FPV-дрони та крилата ракета «Фламінго». За деякими даними, FirePoint також готує власну балістичну ракету та бере участь у європейському проєкті формування антибалістичного щита «Фрея».
Анатолій Храпчинський вважає, що порівнювати «Нептун» з FPV-дронами – це як порівнювати скальпель зі стетоскопом для хірурга. Прибирання одних означає втрату напрацьованої спадщини та досвіду, а інших – втрату масованості й темпу. Він зазначає, що фінансування, яке виділяється, покриває не більше третини потенціалу української оборонки, тому державні та приватні заводи могли б виробляти втричі більше зброї.
Конкуренція та співпраця як шлях до ефективності
Фахівець наголошує, що одна-єдина ракета, якою б ефективною вона не була, швидко стає вразливою для ворожих систем ППО, які адаптуються до конкретних загроз. Натомість різноманіття засобів ураження, що працюють як «оркестр», створює умови для конкуренції не тільки за виробництво, але й за ефективність застосування. Дешеві дрони можуть змусити ворога ввімкнути радари, після чого швидкі ракети вражають ППО, а потім важкі ракети, як «Нептун», нищать ключові об’єкти. Втрата будь-якої ланки знижує загальну ефективність.
Храпчинський також згадує про уніфікацію, яка в арміях НАТО означає спільні стандарти, а не використання лише одного типу озброєнь. Навіть Росія, атакуючи Україну, комбінує «шахіди», крилаті та балістичні ракети для перевантаження ППО. Натомість Україні потрібна співпраця між державними КБ та приватними компаніями. Державні підприємства мають досвід та інфраструктуру, але потребують швидкості та адаптивності від приватників, які сильні в електроніці та системах наведення.
Іноземні компанії, як європейський виробник MBDA, вже співпрацюють з українськими державними та приватними компаніями, демонструючи, що важливе вміння виробляти зброю, а не форма власності. Фахівець вважає, що державні ліцензії на використання розробок, які не використовуються, мають надаватися приватним гравцям, щоб стимулювати динаміку. В умовах війни саме час об'єднати зусилля для створення ефективної зброї.