Офіційний фронт: як держава конструює ветеранську підтримку
Проєкт "Ветеранський бізнес" — центральна державна ініціатива для підтримки ветеранів та їхніх родин у підприємництві. Структура проєкту передбачає: фінансову підтримка через мікрогранти й грантові програми (до 1,6 млн грн від Українського ветеранського фонду); навчання та консультації (маркетинг, фінанси, правові аспекти); інформаційну підтримкц: портал "Дія.Бізнес" має спеціальний розділ для ветеранів; інтеграція родин ветеранів, особливо сімей загиблих та побудову спільноти підприємців-ветеранів.
Інституційно цю політику реалізують: Міністерство у справах ветеранів України (Мінветеранів), Український ветеранський фонд (УВФ), Міністерство економіки України, місцеві органи влади. УВФ, створений постановою Кабінету Міністрів України № 759 від 14 липня 2021 року, став головним оператором державних коштів для підтримки ветеранського бізнесу. Його діяльність базується на Законах України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про основи національного спротиву".
У січні 2024 року Фонд опублікував аналітичне дослідження, згідно з яким 30,95% ветеранів не мають роботи, а 39,12% вказують на відсутність адаптаційного періоду. Саме ці фактори стали основою для запуску грантової програми #ВАРТО. У рамках цієї програми у 2023–2025 роках десятки ветеранів та членів їхніх родин отримали до 1 млн грн на запуск або розвиток бізнесу. Паралельно з цим Фонд розвиває менторську мережу, проводить навчання та реалізує інформаційні кампанії.
Міністерство внутрішніх справ України у 2025 році також оголосило ветеранську політику одним із ключових пріоритетів. Запущено платформу "МВС: Твоя підтримка" (https://mvs.support.gov.ua), яка охоплює лікування, протезування, соціальний супровід, працевлаштування, пенсійне забезпечення, освіту, адаптивний спорт і психологічну підтримку.
На нараді у Львові 24 липня 2025 року під головуванням міністра Ігоря Клименко було оголошено про механізми працевлаштування ветеранів у підрозділах МВС, враховуючи поранення, освіту, досвід і побажання. Підтримку також надано родинам загиблих, зокрема в частині доступу до безпекових ліцеїв та вишів системи МВС.
Крім того, спільно з Міністерством економіки України запроваджуються нові підходи до стимулювання ветеранського підприємництва. У січні 2025 року перший заступник міністра економіки Олексій Соболєв підтвердив, що одним із пріоритетів є включення ветеранів до програм із підтримки малого бізнесу, державних закупівель та спеціальних податкових режимів.
Законодавче підґрунтя таких ініціатив оновлюється, зокрема згідно з Законом України № 2822-IX від 16 грудня 2022 року про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сприяння самозайнятості ветеранів війни.
Загалом державна політика у сфері підтримки ветеранів поступово набуває системного вигляду — від реєстрації статусу до інтеграції в ринок праці. Але залишається ще багато викликів — не всі громади спроможні забезпечити супровід ветерана, а конкуренція за гранти висока.
Гроші, кредити, франшизи: як виглядає фінансовий ландшафт для ветеранів
Окрім загальної риторики про підтримку ветеранів, в Україні поступово формується багаторівнева система фінансових інструментів для ветеранського бізнесу. Її основа — державні програми, до яких долучаються банки, корпоративні гравці й навчальні платформи. Попри різну природу цих ініціатив, їх об’єднує спільна мета: дати ветеранам можливість стартувати або розвинути власну справу, компенсувати брак ресурсів і знань після демобілізації, а також сприяти створенню робочих місць.
Державна ініціатива «єРобота» — найбільш відомий інструмент підтримки. Вона має окремий компонент для ветеранів і дозволяє отримати від 250 тис. до 1 млн грн без повернення, залежно від кількості створених робочих місць. Обов’язковою умовою є співфінансування, реєстрація ФОП і зобов’язання працювати на ринку щонайменше три роки. Програму реалізує Мінекономіки, а заявки приймаються через портал «Дія» — щоправда, влітку 2025 року її тимчасово призупинено через кібератаку на державні реєстри.
Паралельно з грантами держава і банки запроваджують пільгові умови для кредитування. Наприклад, програма «4.5.0» від Ощадбанку передбачає фінансування до 5 млн грн під знижені ставки — за умови, що щонайменше 30% персоналу є ветеранами. Приватбанк, Укргазбанк і Кредобанк також мають спеціальні продукти — від скасування комісій до компенсації частини кредиту за підтримки ЄБРР.
Інший напрям — приватні освітньо-грантові програми, що виникли на стику бізнесу й соціальної відповідальності. Серед них — «Сміливі» (Астарта-Київ, Райффайзен Банк, Vodafone), яка підтримала понад сотню ветеранських бізнесів грантами до 70 тис. грн, та ініціатива ПУМБ і KSE Business School «Жити назустріч», що надала мільйонні гранти й підготовку для майбутніх підприємців з бойовим досвідом.
Загалом, спектр підтримки досить широкий — від мікрофінансування до стратегічних акселераторів. Водночас жодна з програм не працює автоматично: ветеран має пройти складний шлях — зібрати документи, подати конкурентну заявку, пройти відбір і забезпечити прозорий старт бізнесу. У результаті, реальну допомогу отримують не всі, а лише ті, хто поєднує мотивацію із навичками — або має підтримку менторської спільноти.
Навчити, підтримати, адаптувати: інфраструктура соціалізації після фронту
Поза межами прямої фінансової допомоги ветерани можуть скористатися ще одним важливим інструментарієм — програмами соціалізації, перекваліфікації та освітньої підтримки. Ці ініціативи працюють не менш ефективно, ніж гранти, адже закладають фундамент для тривалого професійного та особистого розвитку колишніх військових. Їх реалізують як міжнародні донори й громадські організації, так і державні структури в партнерстві з освітніми платформами.
Важливим елементом цієї екосистеми є освітні платформи, що орієнтовані на онлайн-навчання та професійне зростання. Зокрема, possibility.ua, створена за участі Мінветеранів і міжнародних партнерів, пропонує доступ до курсів з підприємництва, маркетингу, програмування. Таку ж логіку мають проєкти IREX («Ветерани нового часу») — вони поєднують індивідуальне менторство з підтримкою соціального підприємництва.
Тим, хто вже має ідею бізнесу або потребує супроводу в процесі створення стартапу, допомагають бізнес-інкубатори — наприклад, ініціативи від «Юридичної сотні» та SocialBoost. Вони забезпечують юридичний супровід, консультації з маркетингу та фінансового планування. Доповнюють цю систему і державні ваучери на освіту — інструмент, який надається через обласні центри зайнятості. За даними 2024 року, понад 4 500 ветеранів скористалися ними для здобуття нової професії чи підвищення кваліфікації.
Міжнародні організації на кшталт USAID, GIZ та UNDP також активно долучаються до процесу — через конкурси, акселераційні програми або пряме фінансування проєктів. Один із прикладів — коворкінг у Львові для ветеранських ІТ-компаній, створений за підтримки GIZ Ukraine.
Не менш важливу роль відіграють університети: Києво-Могилянська академія, Український католицький університет та Могилянська школа бізнесу пропонують адаптовані програми з підприємництва, лідерства та MBA — інколи зі стипендіями спеціально для ветеранів.
І, нарешті, на місцевому рівні діють численні громадські організації, які надають ветеранам адресну допомогу: «Повернись живим», «Землячки», «Ветеран Хаб». Вони працюють із тими, хто тільки повернувся додому: проводять тренінги, організовують групи підтримки, допомагають із юридичними консультаціями, оформленням ФОП і вибудовуванням нової професійної ідентичності. За два роки, з 2023 по 2025-й, «Ветеран Хаб» зафіксував понад 6 000 звернень у трьох містах — Києві, Дніпрі та Вінниці.
Усі ці програми — від ваучерів і інкубаторів до менторства та локальних ініціатив — створюють живу інфраструктуру ветеранської адаптації. Вони не завжди помітні у звітах, але часто саме вони дають точку опори тим, хто шукає себе після фронту.
Публічні обличчя ветеранської теми: між політикою, медіа і фінансами
Одним із центральних речників ветеранської риторики в публічному просторі є Андрій Зелінський — голова Наглядової ради Українського ветеранського фонду (УВФ), капелан, політолог і комунікатор державної ветеранської політики. Його вплив ґрунтується на багаторічному досвіді у військовому капеланстві, участі в підготовці законодавства та публічній діяльності. Він — заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, представник ГО «Життя після війни», учасник штабу АТО та один з авторів Закону «Про Службу військового капеланства».
Отець Андрій активно виступає в медіа, є учасником державних круглих столів, обговорень із ветеранськими спільнотами, виступає з позиції інтеграції військового досвіду в національне відновлення. Він також коментує питання моральної адаптації, духовного лідерства та переосмислення ветеранської ролі в суспільстві. У 2023–2025 роках він представляв Україну в міжнародних ветеранських форумах, виступав із ініціативами соціальної інтеграції демобілізованих бійців, брав участь у формуванні стандартів роботи психологічної підтримки в громадах.
У червні 2025 року президент Володимир Зеленський нагородив отця Андрія орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за внесок у зміцнення державності, захист суверенітету та роботу з ветеранами.
Паралельно з цим, Сергій Позняк — ветеран, підприємець і медійний спікер — активно просуває концепцію ветеранського підприємництва. Ця ідея просувається на статистиці, яку ветеран неодноразово озвучував для медіа – 64% тих, хто воює, хочуть відкрити власну справу.
У 2023 році він заявив про намір очолити Міністерство у справах ветеранів, запропонувавши альтернативу чинній політиці. Він є засновником платформи «FinStream», що позиціонується як інструмент взаємодії між інвесторами та позичальниками, а також співзасновником фінансової компанії ТОВ «К2000», яка здійснює цільове кредитування малого бізнесу. За даними держреєстру, 60% акцій ТОВ «К2000» належать Позняку.
У партнерстві ГО «Асоціація підприємців-ветеранів АТО», яка також була заснована Сергієм Позняком, та ТОВ «К2000» було створено платформу Veteranobonds, через яку профінансовано 17 ветеранських бізнесів на суму 15 427 000 (імовірно грн.) Але, на зазначеному сайті детально описано лише п’ять таких кейсів. Серед прикладів — стартапи равликової та креветкової ферм, започаткованих ветеранами. Співпраця з Українським ветеранським фондом або Мінветеранів не зафіксована.
Згідно заяві Сергія Позняка зробленої для Форбс України, асоціація займається наданням менторської підтримки від успішних підприємців «Разом із Мінекономіки ми пропрацювали програму надання грантів ветеранським бізнесам, і я її вважаю одним із найуспішніших пілотів!", заявляє Позняк.
Хоча проєкт не має формального державного мандата, його медійна присутність — стабільна й доволі активна. Публікації, написані особисто Позняком або у форматі інтерв’ю, регулярно з’являються на NV.ua, Liga.net та «Українській правді». Це формує образ альтернативної моделі ветеранської підтримки, яка функціонує поза державними рамками, але напрочуд точно влучає у потреби цільової аудиторії — настільки, що іноді здається, ніби ця увага виникає не без додаткових стимулів.
Інструментом реалізації цієї приватної, підприємницько орієнтованої моделі підтримки є розміщення корпоративних цінних паперів — зокрема корпоративних облігацій, які емітує ТОВ «К2000». Згідно з інформацією на Veteranobonds корпоративні цінні папери ТОВ «К2000» цільового використанням мають дохідністю 6% річних.
На відміну від ветеранських облігацій від "К2000", що мають приватний статус існують військові облігації, яка реалізуються державою Україна через застосунок «Дія» у партнерстві з Мінцифри, Мінфіном, Нацбанком і Нацкомісією з цінних паперів.
Державні військові облігації в «Дії» доступні всім охочим, мають дохідність 11–16% річних і реалізуються через ліцензованих брокерів. Їх назви символічно присвячені окупованим містам — Херсону, Маріуполю, Криму — та мають на меті підтримку ЗСУ.
Облігації з воєнним підтекстом — у кожного свої. Одні — частина державної стратегії підтримки ЗСУ, інші — інструмент приватного інвестування у ветеранські ініціативи. Усе залежить від того, як саме ви хочете проявити свою солідарність — на фронті, в тилу або в рамках чітко промаркованого лендінгу.
На тлі офіційної політики з її процедурністю та фокусом на інституційність, дедалі гучніше вирізняються ініціативи, де важливу роль відіграє публічна подача. Деякі з них пропонують власні механізми залучення коштів, супроводжуючи кожен крок якісним промо — від релізу до облігаційного випуску. У підсумку формується строката картина: поряд із непублічними, але ефективними програмами існує гучно представлене публічне поле, що теж претендує на роль у відновленні країни.