В Україні скорочується кількість вчителів — до 2030 року не вистачатиме
Соцпортал поговорив зі Сніжаною Олексунь, викладачкою англійської мови та суспільних наук з Кривого Рогу — малої батьківщини президента Володимира Зеленського та великого промислового міста на Дніпропетровщині, до кордонів якої зараз намагаються дійти російські загарбники. Вона розповіла про підземні школи, перспективи для молоді в шахтарському місті та життя самих вчителів в умовах війни.
Оскільки зарплата освітян невисока, в середньому близько 15 тис. грн, а вчителів бракує, Сніжана одночасно працює в школі, коледжі, а також як підприємиця займається репетиторством з англійської мови.
Мій робочий день триває з восьмої ранку, і, зазвичай до восьмої вечора, буває до дев'ятої. Хоча це я трошки погарячкувала. Це лише уроки до восьмої. А плюс, ти приходиш додому, тобі треба заповнювати ще купу всякої різної документації. Це і методичні комплекси, і електронні кабінети, в яких обов'язково треба викладати інформацію, і перевірка електронних зошитів. Навантаження колосальне. Плюс, тобі постійно телефонують батьки, ти постійно на зв'язку. Зараз такий час, що постійно треба знати про кожну свою дитину. Плюс безсонні ночі з сиреною й обстрілами. І в кожного викладача, ви ж розумієте, зараз свої проблеми, — каже Сніжана.
Її чоловік і син служать в ЗСУ, а серед випускників є молоді хлопці, які пішли добровільно до війська.
Мені дуже тяжко про це говорити, тому що це кращі мої студенти. Це 2019-й рік випуску. Даня Козлов був у розвідувальній роті й загинув. Це була гордість нашої групи, — каже вона.
На питання про те, що її підтримує та чому вона продовжує працювати в освіті, Сніжана каже, що походить з династії викладачів і навіть ніколи не думала про іншу професію.
Я просто крейзі на цьому. Мені дуже це подобається і явно це моє, почуття моєї душі. Ти розумієш, що треба працювати. І тримають, мабуть, очі дітей, які горять, отримуючи від тебе нові знання, — зазначає Сніжана.
Як працює “підземна” освіта
До кінця 2025 року в Україні планують побудувати 180 підземних шкіл. Три з них зводяться в Кривому Розі. Проте вже зараз в школі, в якій працює Сніжана, весь навчальний процес перенесено “під землю”.
В школі ми працюємо весь час в укритті. Мої уроки починаються саме в укритті, і ми нікуди не перебігаємо (при повітряній тривозі вчителі зобов'язані вести дітей в укриття, - ред.). І це зручно з одного боку, з другого — незручно в тому, що там немає дверей між класами, і ти постійно чуєш іншого викладача, чуєш інших дітей, ти знаходишся постійно в шумі. Це розосереджує дітей, ти повинна весь урок тримати їхню увагу і продумувати різні форми і методи, щоб вони були зацікавлені і не відволікалися. Нові меблі нам в цьому році завезли, нові інтерактивні дошки дали. Але все одно це є під землею. Діти дуже часто хворіють, тому що не всім підходять такі умови. Вони насправді нікому не підходять. Яка б не була супер вентиляція, але зранку ти приходиш, і все одно дихати нема чим, — каже Сніжана.
В коледжі, навпаки, діти навчаються у звичних класах і частково онлайн. До того ж навчальний заклад має багато корпусів, між якими учні мають постійно переміщатись по місту. Контролювати, аби всі потрапили до сховища в момент тривоги, дуже важко. Через безпекові питання, а для хлопців ще й через неможливість виїхати з країни після 18 років, багато дітей їдуть за кордон.
В цьому році після останнього прильоту на дитячий майданчик на Ювілейному (тоді через російський обстріл загинули 18 людей, зокрема 9 дітей, - ред.) багато виїхало зі школи. Батьки забирають дітей, бо переживають. Безпека — це першочергове, навчання — другорядне. Виїжджають фактично кожен день. Особливо вивозять дітей, які навчаються в коледжі після першого курсу. Їх доволі багато. Коли їм виповнюється 16 років, вони виїжджають навіть самі. І самі починають пристосовуватися до життя, працювати. Часто продовжують навчання в коледжі онлайн. Поки це можливо, як буде зараз з новими законами — невідомо, — каже Сніжана.
Влітку цього року виникла дискусія про скорочення онлайн освіти, оскільки вона негативно впливає на якість. Проте зрештою МОН погодило, що кожен навчальний заклад приймає рішення щодо форми освіти самостійно.
Для того, щоб повністю йти в офлайн, це має бути повна безпека. А її ж немає. І постійні прильоти. Минулої ночі попали по дитячій спортивній школі, вона повністю зруйнована, — каже Сніжана.
За її словами, через сукупність ризиків та низьких зарплат також виїжджає багато вчителів.
Особливо ті, хто англійську викладає. Навіть якщо вони закінчують університет, вони не хочуть іти працювати у школу за ці копійки. А вони відкривають свої приватні заклади, — зазначає вона.
Водночас тут багато внутрішньопереміщених осіб. Близькість до сходу і схожий життєвий уклад великого промислового міста зробили Кривий Ріг одним з важливих центрів для переселенців.
В коледжі у мене такі хлопчики є, які навіть виїхали, коли почалася в 2014 війна на Донбасі. Вони проживають у модульному містечку, який знаходиться майже за містом. І туди дуже погано ходить транспорт. Але це не заважає їм гарно навчатися, — каже викладачка.
Також в умовах війни в школах та коледжах запроваджують особливі курси з безпеки.
Є охорона праці, де ми постійно говоримо з дітьми про мінну небезпеку. Ми всі проходили відповідні тренінги, коли почалась війна, і отримували сертифікати. Ще ми обов'язково проводимо класні години, які пов'язані з інформаційною небезпекою в інтернеті, що всю інформацію треба сприймати критично, не піддаватись на провокації, — розповідає Сніжана.
Україна залишається однією з найзамінованіших країн світу. За три роки російського вторгнення через вибухонебезпечні предмети в Україні загинуло 336 осіб, з них 18 – діти, і 825 осіб було поранено. Також за останній рік почастішали випадки, коли російські спецслужби вербували підлітків та змушували їх підпалювати авто військових чи приносити вибухівку до військових об'єктів. Декілька неповнолітніх при цьому загинули або отримали тяжкі поранення. Водночас декілька місяців тому СБУ розповіло, що двоє хлопців з Кривого Рогу 14 і 17 років відмовились працювати на ФСБ і повідомили правоохоронців про спроби вербування. За це вони отримали відзнаку.
Чому брак робочих рук не сприяє підвищенню зарплат
Протягом останніх років, особливо в контексті війни, тривають дискусії про те, що країні катастрофічно не вистачає представників робочих спеціальностей. Тих, хто міг би працювати на складних виробництвах, в тому числі військового призначення. Після швидкої деіндустріалізації 90-их економіка країни переорієнтувалась на сектор послуг, а престижність робітничих професій і, відповідно, профтехосвіти значно впала. Однак Кривий Ріг лишається містом металургів з відповідною освітньою інфраструктурою.
В нас промислове місто, шахти, кар 'єри, заводи. Тому коледж орієнтується на ці професії, які будуть мати попит у нашому місті. Зварювальники, електрики, комп'ютерники, інформаційно-програмне забезпечення, — каже Сніжана.
За її словами, тут студенти коледжів не сприймаються як аутсайдери й здебільшого пізніше здобувають вищу освіту, вже чітко орієнтуючись на певну спеціальність і досвід. Зараз цей досвід вони отримують раніше, ніж зазвичай, бо на металургійний гігантах Кривого Рогу не вистачає працівників. На початку вторгнення, коли окупанти перерізали логістичні шляхи до Азовського моря, багато підприємств зупинилось і вивело працівників у простій. Більшість з них пішли зрештою служити. Але зараз для залізної руди та іншої продукції знайшли нові шляхи. Тому студенти коледжів активно включають в процес.
На завод АрселорМіттал (колишній Криворіжсталь, наразі є частиною найбільшої металургійної компанії світу, — ред.) діти переходили на індивідуальну форму навчання і йшли працювати навіть з другого курсу. Тобто, розумієте, настільки йде нестача робочих рук, — підкреслює Сніжана.
І водночас за її словами, існує парадокс, коли молодим спеціалістам пропонують лише мінімальну зарплату, на яку вони не погоджуються. Тож частина випускників, які могли б отримати досвід, вищу кваліфікацію і в перспективі кращу зарплату, втрачається.
У мене серед випуску минулого року була дівчинка, в якої вся династія електрики. Вона пішла на завод, але там заробітна плата — 7 тисяч грн. Для молодих людей, які хочуть жити окремо від батьків, арендувати житло, це надто мало. Тому, звісно, вони йдуть працювати баристами, в продуктові магазини, тому що там зарплати вдвічі більша. Також багато виїжджає в Київ на заробітки, вони не влаштовуються офіціально, а працюють неофіціально на будівництвах, — зазначає викладачка.
На питання про те, якою буде роль випускників коледжів у відбудові країни, Сніжана відповідає, що говорити про це зарано.
Зараз, перш за все, кожен думає про свою безпеку. Масово дітей вивозять. А ті, що залишаються, чи будуть вони здатній емоційно, і фізично, і психічно? Відбудова — це поки другорядне питання, на мою думку, — каже вона.
Майже у кожного серед учнів та викладачів її коледжу та школи рідні зараз у війську. Але минулого року були й ті, хто навчався в коледжі, аби уникнути призову.
Як я можу до цього ставитись? Провокативне питання. У мене двоє воюють…, — зітхає Сніжана.
Наприкінці липня під час антикорупційних протестів вона приєдналась до акції в Кривому Розі, тримаючи плакат з надписом: “За гідні умови життя”.
Наразі влада визнає проблему з нестачею вчителів, передусім через низькі зарплати. Згідно із законами "Про освіту" та "Про повну загальну середню освіту", мінімальна зарплата вчителя в Україні має становити не менше трьох мінімальних зарплат. Станом на 2025 рік це 24 000 грн на місяць.
Однак на практиці ця норма щороку відкладається під час ухвалення державного бюджету. Міністр освіти Оксен Лісовий заявляв, що 2026 року "Вчительську доплату" планують збільшити на 1 000 грн із січня і ще на 2 000 грн із вересня. Однак для цього необхідно передбачити фінансування в розмірі 40 млрд грн, що в умовах обмеженого бюджету залишається під питанням.