Опинившись у Чехії через російське вторгнення, наша колега Олена Расенко, яка багато років працювала журналісткою, кардинально змінила професію. Тепер вона ошетрователь (ošetrovatel, молодший медпрацівник) в одній із чеських лікарень. Про свій щоденний досвід і причини рішення вона написала у статті для Соцпорталу.
Моя колега каже, що перед смертю в людини западають щоки, опускаються куточки губ, шкіра стає сірою, а очі мутними. Вона мені вказала на двох пацієнтів, які, на її думку, мали скоро померти, і вона не помилилася.
Я працюю в лікарні в невеликому чеському містечку, у відділенні, яке в Україні назвали б відділенням загальної практики, куди надходять пацієнти з різними діагнозами. Молоді рідше, частіше це люди у віці, які вже не можуть самостійно доглядати за собою або роблять це вкрай погано. Їх привозять із запамороченням, болями в різних частинах тіла, онкологічними пухлинами, анемією, тромбами, збоями в роботі серця, нирок, тих, у кого відмовляє печінка, ноги, з кровотечею внутрішніх органів. Іноді це пацієнти з деменцією або агресією. Наше відділення майже завжди переповнене, а в ранкові години персонал часто не має часу, щоб випити кави.
Як проходить моя робота
Денна зміна починається рівно о шостій ранку з гігієни. Тих, хто може ходити, направляють до душової. У цей час їм повністю змінюють постільну білизну. Тих же, хто не здатен на такий крок, везуть у душову на спеціальних сидіннях або обтирають гігієнічною піною в ліжку. Їм також змінюють білизну. Паралельно медсестри перевіряють стан пролежнів у лежачих, якщо такі є на тілі в пацієнта, міняють пов'язки на ранах, мажуть спеціальними мазями набряки, синці, або ж просто втирають у спину дитячу олію, аби шкіра не була надто сухою.
Далі йде сніданок, прибирання столиків, дезінфекція, ми завантажуємо в посудомийку тарілки та горнятка, проходимо палати, записуючи дані про те, хто скільки випив зранку, ведемо облік кількості сечі, яка збирається в спеціальні пакети зі шкалою.
Важливо за явної невідповідності цих величин підійти до медсестри відповідальної за палату і повідомити про свої підозри.
Після цього починаються обстеження. Одних пацієнтів везуть на ультразвук, інших на колоно- або гастроскопію, інших — на МРТ або обстеження легенів. Часто доводиться нести відібрані сестрами аналізи в лабораторію або підійматися в банк крові. Лежачих пацієнтів перекладають на бік або спину, щоб уникнути збільшення кількості пролежнів.
Приблизно в цей час приходить нова білизна, яку необхідно розкласти по поличках, доповнити візок, з яким проводять обхід, і вказати старшій сестрі, чого у відділенні не вистачає. Як правило, дуже швидко закінчуються одноразові пелюшки, підгузки великого розміру, палички для чищення зубів і розчини для крапельниць.
Обід у відділенні — рано. Уже о пів на дванадцяту його гарячим привозять із кухні. Ми його роздаємо і годуємо тих, хто сам не справляється. Мушу сказати, що на порціях для хворих не економлять. У меню часто є м'ясо, вони завжди можуть вибрати протеїновий йогурт, попросити добавки чи хліба. Останнього завжди дуже багато — нарізаний чорний і булочки з білого борошна, як їх тут називають "роглики". Гречані, вівсяні, перлові каші в лікарні не варять, зате щодня присутній суп.
Після обіду прибирання, дезінфекція, закладка посуду в мийку, а потім гігієна і виписки. В останньому випадку миється ліжко, тумба, якою користувався хворий, застеляється чиста постіль. Регулюємо висоту ліжка. Вони всі під'єднані до мережі, і за потреби можна піднімати голову пацієнта або ноги, а то й два боки одразу.
Поруч із кожним ліжком розташовані кнопки з викликом медперсоналу, і деякі пацієнти відверто цим зловживають.
Як правило, це люди з порушенням пам'яті, особистості та поведінки. Вони можуть продовжувати дзвонити в дзвінок, коли сестра вже в палаті. І буває, що такі виклики надходять із кількох палат одразу і на всі необхідно реагувати, бо спрогнозувати серйозність ситуації неможливо.
Завдяки таким дзвінкам ми вже ловили пацієнтів на балконах, піднімали з підлоги тих, хто надто повірив у свої сили, або ж сестри приступали до реанімації тих, хто задихався.
Протокол лікарні дозволяє прив'язувати руки або/та ноги пацієнтів до ліжок, які своїми діями можуть завдати шкоди собі. За мою невелику практику кілька пацієнтів видирали з себе голки крапельниць, при цьому роздирали вени так, що і ліжка, і підлога біля них були залиті кров'ю. Інші ж у безпам'ятстві хотіли вибратися з лікарні.
Одного такого пацієнта я спіймала в дверях, коли він, майже оголений, хотів дістатися Румунії. Дії ж інших несуть агресію. Нещодавно майже дев'яностолітній старий ногою засадив у голову моїй колезі, коли та прийшла прив'язати йому руки. Інша моя колега ледве встигла ухилитися від практично професійного хука в око від шістдесятирічної пацієнтки.
Зізнаюся, у мене є "улюбленці".
Я дуже симпатизую пацієнтам, які багато читають, які кажуть "дякую", здавалося б, за дрібницю, жартують і намагаються "повернутися до життя". Мені подобається розмовляти з ними, я запитую, скільки їм років, де вони живуть, де раніше працювали, на скільки велика в них сім'я, чи є в них удома кішка та чи принести їм ще кави або чаю. Вони запитують мене звідки я, чи є у мене діти, чоловік, батьки. Хтось із вдячністю тримає мою руку, а нещодавно один лежачий старий вісімдесяти років сказав, що закоханий у мої очі, тому що вони нагадують йому "про життя". Коли я прийшла через кілька днів на свою зміну, його вже не було.
Багатьох пацієнтів із нашого відділення, яким допомогти вже неможливо, відправляють в інше на території нашої лікарні, туди, де вони доживають свої дні. Інших же їхні діти оформляють у будинки для літніх людей. У Чехії багато таких. Деякі з людей похилого віку можуть перебувати в лікарні місяцями, чекаючи на звільнене місце в таких будинках. Моя колега з іншого міста з хірургії розповідала, що тільки-но одна з її пацієнток дізналася, що донька після операції вирішила не забирати її додому, а оформлятиме її в будинок для людей похилого віку, — злягла, відмовилася говорити й їсти.
І, здавалося б, непогані результати операційного втручання, виявилися зведеними до нуля.
Я не знаю, що творилося в житті одного з тих пацієнтів, за якими доглядала я. Він був досить грубий, небагатослівний і не бажав підтримувати розмову. Він прийшов у відділення сам і міг спочатку доглядати за собою самостійно. Не знаю чому, його перевели в іншу палату, єдину, яка виходить вікнами на пологове відділення лікарні. Я якось зайшла до нього вранці, і він сказав, що він усю ніч вдивлявся в його вікна і, як йому здалося, там плакала новонароджена дитина. Я запитала, чи є в нього діти, він відповів, що немає і єдина близька людина, яка в нього залишилася — сестра. Він "пішов" через кілька днів.
Я помічаю, як важливо те, що відчувають пацієнти. А їхні позитивні емоції часто виявляються єдиним, що змушує їх жити.
Чому охорона здоров'я
Сьогодні на сайтах із пошуку роботи в Чехії сотні оголошень про пошук лікарів, сестер, ошетрувальників, санітарів, печивателів — тих, хто хоче й може піклуватися про старих у будинках для людей похилого віку.
У Чехії не вистачає медперсоналу вже давно.
Черга до вузького спеціаліста може тягнутися місяцями, а приватні клініки, які не працюють зі страховими компаніями, більшості чехів не по кишені. Важка ситуація з дитячими лікарями, стоматологами, алергологами, ендокринологами, кардіологами, психіатрами. Понад третина фахівців, які працюють у галузі охорони здоров'я в Чехії, - пенсійного або передпенсійного віку, і, як вказують у чеському уряді, замінити їх буде ніким.
Парадоксально, але інтерес у молоді до медичних спеціальностей стабільно високий. Однак багато випускників медичних вишів прагнуть покинути Чехію і знайти для себе більш високооплачувану роботу за межами країни.
Багато з них їдуть до Німеччини, Австрії, Швейцарії, де за роботу медиків платять більше.
Туди ж прагнуть виїхати медсестри і ті, хто готовий працювати у сфері догляду за людьми похилого віку, оскільки проблема нестачі персоналу характерна і для сусідніх європейських країн.
Загалом же, згідно з даними Чеського статистичного управління (ČSÚ), країні сьогодні не вистачає близько шести тисяч лікарів. Крім того, 91% лікарень відчувають брак медсестер і молодшого медперсоналу. Ситуація є проблемою для всієї країни, але особливо гостро вона відчувається в Середньочеському краї, у Карловарському та Устецькому краях.
У Міністерстві охорони здоров'я планують збільшувати кількість випускників медичних факультетів і впроваджувати дистанційну меддопомогу - телемедицину, як одне з ключових рішень, а також залучати медиків з-за кордону.
На сьогодні в Чехії вже працює близько двох тисяч іноземних лікарів. Серед них чимало українців та українок.
Однак, щоб отримати право на медичну практику в Чехії, необхідно: нострифікувати диплом, вивчити чеську мову на просунутий/вільний рівень, скласти апробаційний іспит, що складається з письмової, практичної та усної частини. Незалежно від своєї спеціалізації іноземні лікарі проходять апробацію із загальної практики, тобто складають іспит з усіх основних розділів медицини: терапії, педіатрії, гінекології, хірургії, анестезіології. Такий процес займає час і відбирає чимало сил.каліч
Як проходить навчання
Брак медперсоналу в країні, моя втома від монотонної роботи нічним редактором новинної стрічки, потреба в русі та нових відчуттях утворили ту саму суміш, що підштовхнула мене до рішення освоїти професію ошетрувальника. Це помічник медсестри. По суті санітар, який до інших обов'язків може міряти цукор у крові, тиск, проводити нехитрі маніпуляції з крапельницями, робити перев'язки, асистувати під час санації та оброблення ран у пацієнтів, і виконувати масу інших практик.
Навчання проходило на півдні країни в Брно і тривало близько 10 місяців. Воно містило як теоретичну частину, так і практику в місцевих лікарнях. Її ми проходили в гінекології, хірургії, ортопедії, у відділеннях загальної практики і там, де лежать важкі пацієнти, які часто помирають. Також практика включала зміни в будинку для літніх людей.
І практика, і теорія були безоплатними для студентів, але оплачувалися в рамках Європейського союзу. Іногороднім частково компенсували проживання в готелі. Ніхто не вимагав, щоб ми працювали за фахом після закінчення курсу, але всіляко наголошували на тому, що Чехія переживає гостру нестачу медперсоналу і додаткові руки дуже потрібні.
У моїй студентській групі були всі українки з різних регіонів нашої країни.
Четверо лікарів, а решта — далекі від медицини люди, як, утім, і я. Ми всі успішно склали заключний іспит і отримали на руки сертифікати, що дають змогу працювати на всій території Європейського Союзу. Я не буду лукавити і зізнаюся — мені було важко, коли я вийшла на роботу. Головною проблемою стала нестача словникового запасу.
А дехто з колег сприйняв мене вороже, запідозривши, що я "впровадилася" в колектив, щоб потім написати про них "мерзенну" статтю.
Крім того, реальні робочі обов'язки виявилися набагато ширшими, ніж те, що уявлялося нам - далеким від медицини на лекціях. Великим викликом стали 12-годинні зміни. Перші дні я буквально збирала себе по шматочках, відчуваючи біль ледь не в кожному суглобі, але через постійний рух я схудла і в мене значно зменшилися набряки на ногах, що з'явилися в мене за роки сидячої роботи.
Чи задоволена я? Я не знаю. Але вперше за довгий час мені подобається те, що я роблю. Крім того, я зрозуміла, що ніколи не пізно спробувати робити щось нове.
Джерело https://socportal.info/ua/news/z-zhurnalistiki-v-m...