У 1980-х роках радянський перебіжчик Юрій Безменов записав серію інтерв’ю та лекцій, у яких стверджував: головна зброя СРСР проти Заходу — не ракети й не шпигуни, а повільна «ідеологічна субверсія». Її мета — змінити сприйняття реальності цілих суспільств так, щоб люди перестали бачити загрозу навіть там, де вона очевидна.
Сьогодні, на тлі російської агресії проти України та хвиль дезінформації в усьому світі, до виступів Безменова знову повертаються. Хто він був насправді, що саме казав і наскільки це стосується нас зараз?
Хто такий Юрій Безменов
Юрій Олександрович Безменов народився 1939 року в підмосковних Митищах. Він навчався в Інституті східних мов при МДУ, спеціалізувався на Індії, історії та мовах. Після навчання працював перекладачем та піар-офіцером у радянських проєктах за кордоном, а згодом — журналістом інформагентства «Новості», яке, за його власними словами, було тісно пов’язане з радянськими спецслужбами.
У 1969–1970 роках Безменов працював у радянському посольстві в Індії. Там, за його свідченнями, він зіткнувся з системною підривною діяльністю СРСР: формуванням мережі інформаторів, підтримкою радикальних рухів і втручанням у внутрішні справи інших країн. Розчарувавшись у системі, він утік, переодягнувшись у хіпі й приєднавшись до туристичної групи, після чого через Грецію потрапив на Захід. Зрештою він отримав притулок у Канаді й нову особистість під ім’ям Tomas Schuman.
Що таке «ідеологічна субверсія» за Безменовим
В одному зі своїх виступів Безменов підкреслює: головний акцент радянських спецслужб — не шпигунські операції в стилі Джеймса Бонда. На його думку, лише близько 15% ресурсів витрачалося на класичну розвідку, а решта — на довготривалу психологічну війну проти суспільств супротивника.
Він називає це «ідеологічною субверсією» або «активними заходами» — процесом, спрямованим на зміну сприйняття реальності цілою нацією. Завдання — довести людей до стану, коли, маючи доступ до фактів, вони все одно не здатні зробити здорові висновки в інтересах власної безпеки, сім’ї та країни.
За словами Безменова, ця операція не прихована й не обов’язково незаконна: вона відбувається відкрито — через освіту, медіа, культуру, «експертів», політиків та лідерів думок.
Чотири етапи субверсії: від деморалізації до «нормалізації»
У своїй моделі Безменов виділяє чотири послідовні етапи.
1. Деморалізація (15–20 років)
Це найтриваліший і ключовий етап. Приблизно стільки часу потрібно, щоб «виростити» одне покоління студентів у системі, де цінності ворога поступово вбудовуються в освіту та культурний простір.
За твердженням Безменова, впродовж цього періоду у свідомість майбутньої еліти системно «прокачуються» ідеї, які суперечать традиційним цінностям суспільства, — без адекватної противаги у вигляді власної філософії, патріотизму та критичного мислення.
Результат, який він описує: – на ключові позиції у владі, медіа, освіті, бізнесі приходять люди, які «запрограмовані» реагувати на світ у заданий спосіб; – навіть зіткнувшись із фактами та доказами, вони не змінюють позиції, бо їхнє базове сприйняття реальності вже викривлене.
2. Дестабілізація (2–5 років)
На цьому етапі, каже Безменов, ворога цікавлять уже не стільки ідеї, скільки інфраструктура держави:
- економіка;
- оборонна система;
- зовнішня політика та союзи.
Мета — послабити ключові системи настільки, щоб країна втратила стійкість: зростає політична поляризація, економічні кризи, інституції втрачають довіру.
3. Криза (від кількох тижнів до місяців)
Криза — це гостра фаза, коли країна опиняється на межі колапсу. Безменов пояснює, що в цей момент можлива різка зміна влади, масові заворушення, громадянські конфлікти або зовнішнє втручання.
На його думку, саме в фазі кризи суспільство готове прийняти будь-якого «рятівника», який пообіцяє порядок і стабільність.
4. «Нормалізація»
Термін «нормалізація» він бере із радянської пропаганди: так у Москві називали окупацію Чехословаччини у 1968 році, коли після введення танків заявили, що ситуація «нормалізована».
У цій логіці «нормалізація» означає встановлення керованого режиму — із сильною централізованою владою, придушенням опозиції та контролем над економікою й суспільством. Зовні це може виглядати як «наведення порядку», але фактично є закріпленням результатів субверсії.
«Корисні ідіоти» та чому їх потім прибирають
В уривку виступу, який вище процитовано, Безменов детально говорить про роль так званих «корисних ідіотів» — людей, які щиро вірять у привабливі гасла революції або «соціальної справедливості» й допомагають руйнувати стару систему зсередини.
Він наводить приклади:
- ліві інтелектуали, журналісти, активісти;
- західні симпатики радянської моделі;
- партійні функціонери та лідери революційних рухів у країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
За словами Безменова, саме вони стають першими жертвами після того, як новий режим закріплюється. Причина проста:
- вони знають занадто багато про реальні механізми приходу до влади;
- на хвилі розчарування можуть стати найзапеклішими критиками нової системи;
- тоталітарний режим не терпить ідейної конкуренції, навіть з боку колишніх соратників.
Безменов згадує, як у досьє на майбутні репресії, з якими йому доводилося працювати, він бачив імена людей, які були щиро прорадянськими журналістами та інтелігентами. Тобто система планувала їх ліквідувати попри їхню лояльність, саме тому, що вони надто добре знали її внутрішню кухню.
Особиста точка зламу: Індія, Бангладеш і рішення тікати
Безменов описує момент, коли остаточно вирішив порвати з радянською системою. Працюючи в Індії, він бачив, як радянські структури:
- використовували територію країни для підтримки «визвольних» рухів;
- під виглядом друкованої продукції доправляли зброю;
- готували радикальні групи й армії повстанців.
Особливо його вразила роль СРСР у подіях, пов’язаних із утворенням Бангладеш: за його версією, «народна революція» була значною мірою результатом добре організованої операції, де ключові фігури пройшли навчання в СРСР, а радянські структури використовували Індію як плацдарм.
Спроби попередити про це західні медіа, за його словами, не мали успіху: він стверджує, що його сигнали ігнорували навіть консервативні видання. Розуміння, що в цій грі він — лише гвинтик, який у будь-який момент можуть пожертвувати, і стало приводом для втечі.
Як він утік і чим займався на Заході
План втечі Безменов продумував як операцію:
- вивчив контркультуру й образ життя хіпі;
- змінив зовнішність, приєднався до туристичної групи;
- зник «з-під носа» радянських спецслужб в аеропорту Бомбея.
З Греції він вийшов на контакт із американською розвідкою, а потім отримав політичний притулок у Канаді. Там він вивчав політичні науки в Університеті Торонто, працював на фермі, а згодом — на радіо й телебаченні CBC, де вів передачі російською мовою.
У 1980-х Безменов активно виступав із лекціями в США та Канаді, попереджаючи про радянські «активні заходи», писав книжки й брав участь в антикомуністичних ініціативах. Він помер 1993 року в Канаді.
Чому про Безменова згадують у XXI столітті
Після смерті Безменова його модель «чотирьох етапів субверсії» не зникла — навпаки, стала популярною в різних політичних середовищах.
- Її використовують для аналізу російських операцій впливу, зокрема у контексті війни проти Грузії та України.
- До його слів звертаються сучасні дослідники інформаційних війн і «активних заходів».
- Фрагменти інтерв’ю Безменова навіть з’явилися в тизері гри Call of Duty: Black Ops Cold War, що ще більше популяризувало його ім’я серед молодої аудиторії.
Водночас, його ідеї часто виривають із контексту й використовують для просування спрощених або конспірологічних пояснень будь-яких криз на Заході — від пандемії до внутрішніх політичних конфліктів.
Критика та обмеження моделі Безменова
Варто розуміти: Юрій Безменов — не «єдине джерело істини» про радянські спецслужби. Деякі дослідники ставлять під сумнів його статус саме як повноцінного офіцера КДБ, вказуючи, що частина його біографії та оцінок має характер особистих інтерпретацій і перебільшень.
Крім того:
- його модель чотирьох етапів — це схема, яка іноді ігнорує складність реальних політичних та соціальних процесів;
- її зручно використовувати як «універсальне пояснення» будь-якої проблеми — від падіння якості освіти до соцконфліктів, що теж є формою спрощення;
- його виступи активно цитують радикальні й конспірологічні середовища, будуючи на них власні наративи, які виходять далеко за межі того, що можна довести фактами.
Попри це, важливість його попереджень про довгострокову інформаційно-психологічну війну не можна повністю відкидати. Вони добре співзвучні тому, що сьогодні відомо про радянські та російські «активні заходи», операції впливу й дезінформаційні кампанії.
Чому його виступ важливий для України
Для України, яка вже пережила:
- десятиліття проросійської пропаганди;
- політичні проєкти Москви в нашому інформаційному просторі;
- спроби нав’язати наративи «одного народу», «русского мира» та «нейтралітету»;
- і, зрештою, повномасштабне вторгнення,
модель, описана Безменовим, цікава не як готова «методичка», а як інструмент аналізу.
Його ключові меседжі, які варто врахувати:
- Підрив держави починається задовго до відкритої агресії — з цінностей, освіти, медіа та культурної політики.
- «Корисні ідіоти» — це не обов’язково свідомі зрадники; часто це люди, які не розуміють, у якій грі беруть участь.
- Деморалізація й дестабілізація — це довга гра; протидія їм також потребує десятиліть системної роботи.
- Освіта, медіаграмотність, критичне мислення й чіткі власні цінності — ключові елементи захисту від субверсії.
Для країни, яка протистоїть російській імперській політиці, знання про такі підходи — не лише історична цікавинка. Це частина інструкції з виживання нації у світі, де війна ведеться не тільки на фронті, але й у головах, аудиторіях і стрічках новин.