Вбивство дівчинки. Про що мовчить Кремль

04.03.2016 10:06

У блогосфері розгорнулася неабияка дискусія – чи потрібно було російським ЗМІ повідомляти про вбивство дитини в Москві

На питання радіостанції «Ехо Москви»: «Чи правильно вчинили телеканали, повністю виключивши інформацію про няню, яка вбила дитину?» 13% погодилися з цензурою, 84% –сказали «ні». У телефонному опитуванні 26% відповіли «так». На питання «Чи вважаєте ви доречним проведення масової організованої акції у зв'язку з вбивством дитини?» відповіді розділилися порівну: 44% сказали «так», 51% – «ні». Телефонне опитування дало приблизно ті ж результати.

Одночасно з московською трагедією, на день раніше сталася інша: у Воркуті на шахті «Північна» загинуло 36 осіб, шахтарі та рятувальники. Новину приховати не вдалося, але подробиці не повідомляються, як і немає пояснень того, чому рішення затопити шахту, було прийнято практично відразу після вибуху, - пише Олег Панфілов для Крим. реалії.

Інтерв'ю з родичами загиблих шахтарів схожі на такі ж 16 років тому, коли про безпорадність держави говорили дружини загиблих моряків з АПЛ «Курськ». Траур по загиблим шахтарям ніхто не оголошував, в масштабах величезної країни це вже звична подія – люди гинуть так часто, що можна оголосити траур 1 січня і дотримуватися до 31 грудня.

Дмитро Пєсков звично роз'яснив позицію Кремля щодо цензури про вбивство дитини в Москві. «З Кремля не надходять розпорядження на федеральні канали... Дійсно, канали, наскільки нам відомо, прийняли рішення не показувати цю жахливу трагедію, і тут, мені здається, можна тільки солідаризуватися з таким рішенням каналів, тому що це занадто жахливо, щоб це показувати по телевізору», – заявив Пєсков. У той же час він сказав, що «вбивство дівчинки в Москві не те, що потрібно висвітлювати в ЗМІ», і закликав «не пов'язувати вбивство дитини нянею в Москві з національним питанням». Пєсков звично збрехав з приводу того, що Кремль не розпоряджається телеканалами.

Судячи з коментарів, багато росіян тільки й чекали, щоб пишномовно поміркувати про «нещасну Росію»

У експертів, які намагаються розібратися з психомоторикою російської пропаганди, може статися напад каяття в тому, що вони звинувачували Кремль у поширенні ксенофобії і націоналізму всі останні 16 років. Ще недавно Кремль витримав тривалу паузу після появи на Першому каналі репортажу про «розп'ятого в Україні хлопчика», а потім і масові зґвалтування в Німеччині, у яких національність жертв і поневолювачів зовсім не ховалася, а підкреслювалася: в Україні це були українці-бандерівці, у Німеччині – араби-мігранти. У випадку з московською трагедією заклик до дотримання якихось етичних обмежень виглядає як надзвичайна, така, що виходить за рамки поведінки російських пропагандистів, подія.

Навряд чи можна прямо відповісти на питання «що сталося з Кремлем?». Звідки така толерантність до приїжджих після багаторічної істерики на адресу гастарбайтерів? Де Путін з гнівним обличчям і блискучими від гніву очима? Куди поділися усілякі «жирики», «пушкови» і нафталінові комуняки? Невже бояться втратити Іслама Карімова і Узбекистан як партнера? Чи не стали засмучувати уродженців славного міста Ташкента Алішера Усманова і його дружину Ірину Вінер, яка виховала Аліну Кабаєву? Тим більше, Вінер днями стала Героєм Росії, а Кабаєва, нарешті, одягнула обручку.

Неважливо, яку роль відіграють особисті чи геополітичні мотиви цензури, але подію варто розглядати саме з іншої позиції: навряд чи у Кремля з'явилася совість і відповідальність за те, що витворяє російська пропаганда. Можна припустити, що путінська команда розуміє, що переходить межу антиісламської істерії, коли процес вже важко буде зупинити, не те що контролювати. Особливо у зв'язку з тим, що відбувається в Сирії, звідки повідомляється про бомбардування російськими літаками сирійських міст і численних жертв серед мирного населення. Сирійці фіксують все – тіла вбитих дітей, поранених і покалічених, яких витягують з-під завалів зруйнованих будівель.

Само собою, ці кадри ніколи не потраплять на російські телеканали, слідом за бадьорими повідомленнями міністерства оборони про те, як російські літаки прекрасним чином бомблять «об'єкти», ні в якому разі не зачіпаючи цивільних осіб. Москвичі вийшли до сирійського посольства або міністерства оборони Росії, щоб висловити своє обурення вбивствами дітей? У 2000 році православний полковник Юрій Буданов, який в репортажі російського телебачення вітав чеченців з Різдвом, командуючи залпом по селі, був заарештований. У репортажі він так і казав «з Різдвом», але арештований був з іншого приводу – за зґвалтування та вбивство 18-річної Ельзи Кунгаєвої. Невідомо, чи вітав він Ельзу з яким-небудь православним святом, але напевно хреста з шиї не знімав.

Цю історію замовчували як могли. Точніше, говорили, але здебільшого розповідали про якісь ратні подвиги полковника. У блогосфері патріоти-ватники навперебій складали історії про те, що Ельза була снайпером, що насправді Буданов ґвалтував не її, і багато всякої іншої нісенітниці, призначеної для створення іміджу бравого полковника, дарма що страждав на лаві підсудних. Та й сам факт арешту і суду досі викликає подив – як посміли? Буданову дали 6 років, всього шість років. Відсидівши чотири, Буданов влаштувався на роботу керівником легкового автопарку ГУП «ЕВАЖД» (з експлуатації висотних будинків), а оселився в будинку Управління справами Президента Росії, ця квартира була раніше надана його сім'ї за сприяння генерала Шаманова. Я не пам'ятаю, щоб москвичі відвідали село Тангі-Чу, що в 35 кілометрах від Грозного, поклали квіти в пам'ять жертви «православного терориста».

На обох чеченських війнах загинула величезна кількість людей, у тому числі багато дітей. Називаються цифри від декількох тисяч до сорока тисяч малюків, які потрапили під бомбардування російської авіації і артилерійські обстріли. Російський омбудсмен Павло Астахов навряд чи ініціює розслідування вбивств чеченських дітей російською армією, але, нехай їх буде навіть кілька сотень, я не знаю випадку, щоб москвичі влаштовували акції протесту проти цих злочинів.

За даними різних відомств, в Росії від рук батьків гине від 10 до 30 тисяч дітей в рік. Більш того, якщо вірити даними МВС Росії, в 2009 році всього у відношенні неповнолітніх було скоєно 106 тисяч злочинів (цифра включає всі злочини, а не тільки вбивства), з них батьками дітей було скоєно 4 тисячі. Нехай навіть ці цифри завищені і таких злочинів у кілька разів менше, але я не знаю жодного випадку, щоб москвичі протестували біля будівлі МВС і офісу Астахова з вимогою реально захистити дітей.

Насправді, у російської історії останніх 99 років є величезна кількість фактів, коли злочини проти дітей були звичайними, – під час голоду і воєн вони гинули від дитячого алкоголізму та наркоманії. На межі розпаду СРСР у збройних конфліктах, крім дорослих, теж гинули діти – в Абхазії і Карабасі, в Ходжали і Оші, в Таджикистані та в Україні. Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб москвичі вийшли на Червону площу і зажадали припинити війни, в яких гинуть діти.

Люди черствіли усі ці 99 років, мовчали, коли більшовики довели країну до того, що по Росії вешталися мільйони безпритульних, у 30-х розстрілювали батьків, а дітей відправляли в дитячі будинки. Для дітей ворогів народу Сталін створив спеціальні дитбудинки, ввів закон, за яким арештовувати і судити можна було вже з 12-річного віку. 9 грудня 1937 року на Бутовському полігоні був розстріляний Міша Шамонін – за вкрадені ним дві буханки хліба. У «Книзі Пам'яті жертв політичних репресій. Бутовський полігон» про Шамоніна написано: «В анкеті арештованого йому додано два роки; як видно з подальших матеріалів справи, на день розстрілу йому було 13 років». Радянські закони були «гуманними» – людей молодше 15 років не можна було розстрілювати. Тому фальсифікували – додали два роки і розстріляли.

Те, що сталося в Москві – жахливий злочин, незалежно від того, якої національності були вбивця і жертва. Звичайно, є логіка в тому, що уряд не висловив підтримку публікаціям про цей злочин. Але немає логіки в тому, що влада замовчує сотні і тисячі інших, в яких гинули діти. Судячи з коментарів в блогосфері, багато росіян тільки й чекали, щоб пишномовно поміркувати про «нещасну Росію» і «геноцид росіян». Не можна бути тимчасово людинолюбним або випадково сердечним. Якщо росіяни люблять дітей і ненавидять злочинців, то варто озирнутися навколо і пошкодувати інших жертв. Так буде чесніше.